Драматичні твори

Катерина. Так, значить, спи, старий Галушко, спокійно, наступлєніє відміняється... Жаль, за дурною головою й очам горе... Сльози не допоможуть. Гриця ти не любиш, тобі здається. Коли б любила, то так би не зробила... Подумаєш, вдарив старого Галушку по голові, ну й що ж, дрючок переламався і все. Об його казан шаблі ламались, а не то що дрючок. Що ж тепер робити? Не знаю і думать про це не хочу... От тільки Гриця жаль, а тебе ні. Хіба це любов? Це холодець, кисіль! Любов справжня, дівчино,— це полум’я, це вогонь в душі такий, що в ньому вигоряє все. Закохані не плачуть... Згадай італійську дівчину Джульетту, яка любила так, немов любов дівчат усього світу з’єдналася тільки в її одному серці. І їй не пощастило, теж через дурних батьків, загинув її коханий, а потім і вона себе убила, а перед смертю згадай, що сказала:

Коханий стиснув пляшечку рукою...

Отрута, бачу, викликала смерть.

Скупий. І краплі не лишив мені.

Що діяти! Його я поцілую,

Гірку отруту вип’ю з уст його І тим врятуюся...

Але отрути не було, і вона вдарила себе кинджалом у серце. А ти плачеш. Така дівчина була, а ти — мокра курка. Коли у тебе вирвали слово, яке йшло не з серця, тоді безчесні Филимон і твої батьки. Встань! (Крикнула.) Встань, іди зараз і при нас скажи це йому, плюнь йому в очі!.. Удар його в лице — за любов свою, за любов італійської дівчини!.. Ходім, я'допоможу тобі з радістю... Ходім... (Схопила її за руку і потягнула.)

Входять Часник і Палажка.

Палажка. Тут посидимо. Місце ж таке, кращого на весь район не знайдеш. Сідай...

Часник. Час додому.

Палажка. Сідай, Саливоне, сідай, хоч трошки посидимо.

Сіли.

Ох... ох...

Часник. Ти чого зітхаєш?

Пал ажка. Ох... (Обняла Саливона.)

Часник. Ну... ну, стара...

Палажка. І чого це я стара, коли я життя відчуваю... Ох, ох... і як відчуваю...

Часник. Ну... ну... і народ же ви, баби, вам би тільки місяць посвітив і...

Палажка. І що...

Часник. Та забери руку.

Пал ажка. Саливоне, а ти ж сам говорив, що при вільному польному комунізмі таких, як ми, зватимуть ще зовсім молодими.

Часник. То ж при комунізмі...

Палажка. І примічаю я, Часник, аж соромно говорити, роки ось ідуть, а місяць і всю красу цю, як в молодості, відчуваю. І чого це так, га?

Часник. По плану чоловік відроджується, а не сам по собі. Від господарства краса і розуміння всього йде. Для голодного місяць — одне роздратовання, а для нас він гарний, і дерева ці, і все життя красу має. Чоловік міцно на землі стоїть. Ти думаєш, я не відчуваю (обняв Палажку). Ех, Палазю, нам ще років п’ять на мирному стані, і тоді...