Орлик. З дивізії повідомили, що в третьому батальйоні агентура ворога підняла голову, почались неприємні розмови.
Огнєв. Хто ж це там орудує? Найшли?
Орлик. Так, політрук був там дуже пильний товариш, надпильний, все виявив зразу і доповів по начальству. До мене надіслали вже цілу справу. Орудували там двоє чоловіків, і, уявіть, обидва нагороджені орденами.
Огнєв. Що таке? Які розмови вели?
Орлик. Дуже небезпечні.
Огнєв записує.
Не записуйте. Я в батальйоні здійняв такий тарарам, запам’ятають надовго. І політрук, і командир.
Огнєв. От сволота! Ви наказа підготуйте, я підпишу. Коротко, але яскраво опишіть цей факт; потім — забороняю усім командирам приймати до того часу їжу, поки бійці не поїли.
Орлик. Дуже добре. Сьогодні ж зроблю.
Колос. А все ж таки розкажіть, як ви потрапили у бій? Як руку подряпало?
Орлик
Колос. Ну?
Орлик. Не міг же я сказати бійцям: «Ви, товариші, тут побийтесь трохи; коли закінчите, я прийду продовжувати бесіду».
Колос. І що ж? Ви в атаку — «За Батьківщину, ура»?..
Орлик. Куди мені, там у командира голос як труба ієрихонська 12
. Я до мінометників пішов. Спасибі, дозволили постріляти. Мої міни непогано лягали. Правда, командир батареї не витримав, згарячу матюком мене покрив за те, що поволі стріляю. Я зразу й кинув. Дав місце мінометнику.Огнєв. От молодець!
Орлик. Нічого, нічого. Він, безумовно, мав рацію. Що, від командуючого фронтом є відповідь?
Огнєв
Чути: «Єсть!»
Ось.
Орлик читає.
Колос. Зрозуміли?
Орлик. Мабуть, танковий корпус іде до нас.
Огнєв. Про нього забудьте. Його фронт шукає і знайти не може.
Орлик. Чому?
Колос. А ви не знаєте, який у нас зв’язок? Мене двічі ховали, оголошували вбитим.
Орлик. Ви теж винні.
Колос. Як? У мене одну станцію розбомбили, а друга зіпсувалась, а мати я мушу не дві, а двадцять дві.
О р л^и к. А зараз скільки у вас?