Драматичні твори

Надія. Ніколи б не сказала, що ви нервові.

Романюк. Все війна наробила. У нас теж є один матрос, контужений. Такий нервовий, просто життя від нього немає.

Надія (різко). Тату!

Романюк. Та не сердься, дочко. Людина він заслужена, при орденах, але треба попередити, щоб гості наші знали, а то випадково зустрінуться на річці, а він такий* не подивиться, проста ви людина чи заслужений лавріят..,.

Надія. Тату, я прошу тебе...

Романюк. Та я проти нього нічого не маю.

Вакуленко. Він не зовсім нормальний.

Надія. Неправда.

Вакуленко. Тоді скажіть, Надіє Іванівно, чого вій так проти течії іде? Чого?

Надія. Де течія? У нас вода стояча. Кому ви очі замилюєте?

Романюк. Надіє, що з тобою? Представляєш інтелігенцію нашого села, а так неввічливо розмовляєш з керівництвом.

Вакуленко. Не ображайтесь, Надіє Іванівно, матрос наш все-таки чудний.

Надія. Я не ображаюсь, А одне знаю: далеко вам до нього, товаришу Вакуленко, дуже далеко.

Вакуленко. А ми й не рівняємось, такого чуба, як у нього, на весь район не знайдеш.

Надія, А такої лисини, як у вас, у всій області не зустрінеш.

Романюк. А й справді — ти б хоч з потилиці позичав і наперед зачісував. Я бачив, так у Києві роблять.

Верба. А що робить матрос у колгоспі?

Вакуленко. Був заступником голови, але пішов проти порядку, який ми встановлюємо. Довелося йому здати мені цей пост. Тепер командує бригадою рибалок. Старі моряки у нього. Розмальовані...

Верба. Як розмальовані?

Романюк. На руках, грудях в молодості понаколювали собі баришень, тепер постаріли, а баришень змити не можна, так вони їх і в могилу заберуть.

Входить Василина, ставить на стіл глек з квасом і дві склянки.

Василина. Прошу. (Наливає і подає Вербі та Ба-турі.)

Верба. Дякую.

Верба і Батура п’ють. Входить Мартин Кандиба, в руках у нього

великий пакунок.

Кандиба. Дозвольте відрекомендуватись: секретар

сільради, інвалід Вітчизняної війни, місцевий поет-пісняр Мартин Гаврилович Кандиба. Увесь до ваших послуг.

Батура. Сердечно дякуємо, Батура. (Подає руку,)

Верба, Дуже радий, Верба. (Подає руку.)

Кандиба. Я щасливий, що можу передати вам...

Романюк (перебиває). Чекай, Мартине...

Кандиба. Прошу не перебивати. (До Батури і Верби.) Я щасливий, що можу передати вам...

Романюк. Ну що ти за людина!

Кандиба. Я прошу мене не затискувати... (До Ба-тури і Верби.) Я щасливий передати вам найщиріше вітання від голови нашої сільради Наталки Микитівни Ковшик, її затримали справи, і вона, на жаль, не зможе прийти.

Батура. Передайте їй від нас щиру подяку за вітання і попросіть, щоб не турбувалась, ми самі зайдемо до Наталії Микитівни, коли тільки вона зможе нас прийняти.