Драматичні твори

Василина. Як? Та ви закохаєтесь у неї, коли побачите. Скажіть, Іване Петровичу, чи є ще в нашому селі такої душі жінка?

Романюк. Нема. Мабуть, у світі такої нема.

Чути з вулиці голоси, хтось плаче, а потім на всю вулицю — жіночий

голос.

Голос Ковшик. Не плачте. Кажу, не плачте. Ідіть у сільраду і чекайте, а я його зараз за вуха притягну. Я йому на носі печатку поставлю.

Верба. Хто це?

Василина. Моя матінка з кимось розмовляє. Романюк. Рідкої душі жінка...

Швидко входить голова сільради — Наталка Ковшик. В руках у неї великий брезентовий портфель.

Ковшик. Де мій секретар? Де мій бюрократ? (По-бачила в саду Кандибу.) Іди сюди, чорнильна твоя душа... Іди сюди... Швидше...

Василина. Мамо!..

Ковшик. Мовчи.

Входить Кандиба, за ним — Батура, в руках у нього зошити.

(До Кандиби.) Іди швидше, а то мене на шматки розірве. Василина (до Ромашока). Скажіть їй...

Романюк (махнув безнадійно рукою і простогнав).

0 господи...

Ковшик. Відповідай мені, хто такі Явдоха Мироненко

1 Марія Береза? Відповідай.

Кандиба. Як хто?

Ковшик. Де їх чоловіки лежать? На полі бою як герої. А ти де був? У комиші ховався, поки тебе не звільнила Червона Армія?

Кандиба. Дозвольте, у мене... (Показує на медаль.) Ковшик. Що ти мені на медаль показуєш? Скільки ти був у армії? П’ять місяців. Навіть до Берліна не дійшов, по дорозі вивихнув ногу — і в госпіталь. А їх чоловіки чотири роки воювали.

Кандиба. Я протестую. Я можу всім показати рану. (Піднімає штанину.)

Ковшик. Опусти штанину. Як же ти смієш так ставитись до заслужених матерів, заяча твоя душа!.. (Підняла портфель.) Куди ти їх документи на пенсію заслав? Кандиба. Я послав на перереєстрацію.

Ковшик. Коли?

Кандиба. Чотири місяці тому.

Ковшик. Брешеш, ось вони. (Витягнула з портфеля папери.) Я їх в твоїй шафі серед старих газет і всякого дрантя знайшла. Дивись, миші почали гризти. Чотири місяці плачуть баби, пенсії не одержують, а ти їм брешеш, що відповіді немає. Який же ти єсть секретар Радянської влади?

К а н д и б а. Як же це сталось?

Ковшик. І ще мене питаєш? На портфель, іди нараз же із сільраду, я там з тобою поговорю. Іди, бюрократ, гаспид, письменник!..

К а н д и б а. Вибачаюся. (Побіг.)

Ковшик (зняла хустку з голови, підійшла до столика). День добрий.

Верба. День добрий.

Ковшик (до Романюка). Що це ти, куме, нахнюпився?

Романюк. Нездужаю.

Підходить Батура.

Василина. Знайомтесь, мамо, це письменник.

Ковшик. Як письменник? Кандиба сказав, що лауріят приїхав.

Василина. Письменник-лауреат, товариш Батура.

Ковшик. Дуже рада. Вибачайте, що я Кандибу письменником обізвала. Він через свої вірші усі офіціальні папери губить.

Батура. Нічого. Я просто щасливий, що з вами познайомився.