Драматичні твори

Романюк. Знайомтесь, це мій заступник Архип Герасимович Вакуленко, а це Василина Дмитрівна Ковшик, ланкова, нагороджена орденом Леніна ⁴.

Батура і Верба. Дуже приємно.

Вітаються.

Василина (до Верби). Це ви письменник?

Верба (показує). Сергій Павлович Батура.

Батура. А це друг мій, художник, Микола Олександрович Верба.

Василина. Сідайте.

Батура. Дякую.

Всі сідають.

Романюк. Я вже розказував їм про ваш приїзд. Для нас велике свято...

Батура. Що ви, Іване Петровичу, це для нас свято. Тут така чудесна природа. Не село, а суцільний сад. А річка яка...

Художник взяв глек, дивиться.

Романюк. На квас тягне. Зараз...

Верба. Ні, ні... Який чудесний глек.

Чути, як співають дівчата.

Берегом ішли дівчата, це, мабуть, вони співають.

Всі слухають пісню.

Одна в одну — стрункі, смаглолиці, таких дівчат я ще не бачив.

Василина. От щоб почула ваша жінка, як ви наших дівчат вихваляєте...

Верба. Нема у мене жінки.

Вакуленко (до Батури). Вибачайте, можна вас спитати?

Батура. Прошу.

Вакуленко. Ми дуже раді, що ви посітили нас, але скажіть, будь ласка, чого саме ви до нас приїхали?

Батура. Я хочу зібрати матеріал для книги.

Вакуленко. А все-таки, вибачайте, чого ж саме до нас?

Батура. Не розумію вашого питання.

Вакуленко. Єсть же колгоспи, де багато Героїв, а у нас ще їх немає.

Батура. Так будуть.

Романюк. Безумовно, будуть. Колись і ми будемо генералами, а поки що у сержантах перебуваємо, а без них армії нема... (Сміється.)

Надія. Бачу, і у вас шевелєніє корпуса.

Батура і Верба скинули рушники.

Батура. Трохи є...

Верба. Трохи? Ой...

Надія. А я думала, що творці тільки чай п’ють... Тепер я учням розкажу...

Романюк. І чого ти присікалась? Навіть великий древній вождь Ной ⁵, отой, що врятував людство від потопу, а як нарізався. Ого! Бувало, лежить, як колода...

Надія. Тату...

Пауза.

Б ату р а. Невимовна тиша у вас... Спокій, величний спокій...

Надія. Хіба спокій може бути величним?

Романюк. Та й чого не може бути? Вони краще від тебе розуміють, що може бути, чого не може бути. Запрошуй на сніданок дорогих гостей.

Надія. Тату, письменники й художники так рано не їдять. Правда?

Батура. Правда.

Вакуленко. Та й чого?

Надія. Вони спочатку зустрічаються з музами, а потім снідають.

Верба. Я вчора ввечері зустрівся.

Романюк. Може, пираминдону приймете?

Верба. Ні, дякую.

Василина. А може, квасу холодного... (Взяла глек.) Я принесу вам.

Верба. З великим задоволенням.

Василина пішла.

Б а тур а. А риби багато у річці. Так і скидається.

Вакуленко. Є. Сомки трапляються добрі* так кілограмів на п’ять, вісім, а то й більше.

Романюк. Любите на поплавець подивитись?

Батура. Люблю. Це кращий відпочинок нервам.