Драматичні твори

Горицвіт. Шістдесят років провчителювала і ніколи не мала такого клопоту, як зараз. Ти не забув моїх молодших сестер Євгенію і Ольгу?

Ромодан. Як же, пам’ятаю! Євгенія Олексіївна викладала географію, а Ольга Олексіївна — математику. Як вони живуть?

Г ори цвіт. Живуть у мене, теж на пенсії. Ользі тепер шістдесят п’ять, Євгенії — шістдесят сім років. Дуже вони якось постаріли. Я за ними, як за дітьми, ходжу. Повіриш, нема нічого гіршого, як мати діло з старухами. Такі вони вередливі і заздрісні... Біда мені з ними. Як я рада, Петю, що ти став у нас тепер партійним керівником! Вітаю тебе, бажаю успіху. У нашому будинку зсі раді. Я прийшла тобі це сказати.

Ромодан. Дякую. Постараюсь виправдати ваше довір’я.

Горицвіт. Скажи, Петю, а як ти живеш? Як здоров’я? У тебе часто голова боліла, а як тепер?

Ромодан. Не болить. Все в порядку.

Г орицвіт. Я всім розказувала, як ти вчизся, яка в тебе виключна пам’ять... Не забув історію?..

Ромодан. Думаю, що ні.

Горицвіт. Я розказувала сусідам, як ти любив історію. А хіба можна її не любити?.. Кожна наука має свою душу, а історія — це душа народу, і її треба любити, як матір рідну... А в нашому місті історичний музей в дуже поганому стані: три кімнати, стеля протікає... На стінах поганенькі фотографії та все написи — і навіть з помилками. Нема портретів Суворова, Хмельницького ⁹... А на головній вулиці — велика вивіска: «Ательє жіночих мод імені Суворова».

Ромодан. Така вивіска є?

Горицвіт. Є. Я туди заходила, дві години говорила директорші, що Суворов ніколи не захоплювався жіночими модами. А вона мене вислухала і каже: «Я сама дружина генерала і краще за вас знаю, що люблять військові...» На такий аргумент я не могла знайти відповіді...

Ромодан. Трудно... трудно...(Сміється.)

Горицвіт. Попроси міськраду, щоб дали нове приміщення для музею. Я туди п’ять років ходжу, прошу, але все тільки обіцяють...

Ромодан. Добре, попрошу.

Горицвіт. І ще у мене є прохання до тебе. У нас у домі щоранку бувають невеликі конференції.

Ромодан. Які?

Горицвіт. На кухні. Будинок старий, одна кухня на всіх мешканців цілого поверху. Дізнались господарки, що я збираюсь до тебе... І от попросили передати тобі вітання і списочок. (Дістає з сумки, одягає окуляри.) Просять, зверни увагу: в місті нема де купити (читає) перше — лопат,, друге — сап, третє — грабель. У кожного є город за містом... Четверте — мішків нема. Ти вибач, Петю, що я з позапартійними справами...

Ромодан. Прошу, прошу.