Драматичні твори

Кобза. Так. Це буде вранці. Одних відправимо на дно, другі вгору дивитись будуть, як жовто-блакитний прапор піде урочисто на щоглу флагмана, і віце-адмірал дасть знак рукою, загримлять оркестри, і гори задрижать від випалів лінкорів, позаяк то буде перший привіт Центральній раді.

Мічман. Ви поет, лейтенанте.

Кобза. Колись давно у семінарії писав я вірші непогані.

Мічман. Адмірал. Струнко!

Витягнулись. Входить адмірал, полковник Центральної ради К о б а х а, командир флагмана.

Командир флагмана. Кноріс!

Мічман. Єсть.

Командир флагмана. Офіцери в залі?

Мічман. Так точно, збираються.

Адмірал. Перевірте, чи всі є, кого я викликав.

Мічман. Єсть, адмірале.

Командир флагмана. А вам що, боцмане?

Полковник. Боцман Кобза чекає на мене.

Кобза. Так точно, пане полковнику... Моряки ескадри просили сказати вам, пане полковнику, що вони раді вмерти за самостійну Україну.

Полковник. Передайте морякам, боцмане, що уряд Центральної ради завжди вірив у національні великі почуття Чорноморського флоту, він не забуде вірних моряків. Передайте палке вітання нашим морякам і подяку від нашого уряду.

Кобза (випалив). Раді служить, пане полковнику! Моряки раді вмерти за самостійну Україну під командуванням адмірала Гранатова.

Адмірал. Кноріс! Чарку боцману за моє здоров’я.

Кноріс подав чарку боцманові, той узяв, хвилину потримав, потім гаркнув «ура», випив, віддав честь і вийшов.

Полковник (до адмірала). Бачите, моряки з нами, пане адмірале; хто проти нас, той завтра піде на дно. Ми розчистимо флот за один день. Дозвольте ще раз запевнити вас, пане адмірале, що мій уряд з великою радістю прийме вашу згоду і відзначить перед народом моєї нації ваш героїчний вчинок. Мій уряд і наш народ з любов’ю зустрінуть пана Гранатова і вас, лейтенанте, за кілька днів у нашій столиці — у Києві.

Командир флагмана. Ми раді служити південному народу великої Росії.

Полковник (сухо). Ви хотіли сказати — народу самостійної України.

Адмірал. Україні...

Полковник віддав честь, виходить з командиром флагмана; коло виходу командир флагмана його спииив.

Командир флагмана. Пан полковник давно з України?

Полковник. Два тижні.

Командир флагмана. Пробачте, приватна справа. Мій маєток біля Полтави,— майно, здається, трохи розтягли.

Полковник. Запевняю вас, все буде на місці. Це — справа нашої честі.

Командир флагмана. Дякую, пане полковнику. Я завжди був українофілом. Передайте вашому уряду, що я завжди любив Україну, особливо коло Полтави...

Полковник. О... о... З радістю! (Віддав честь і вийшов.)