Драматичні твори

Почали... Варвара розказала, а вона знає, все знає. Коли себе не шкодуєш, то, може б, про мене подумав. А тут ще й син допитує: «Що сталося з тобою, мамо?» ї про тебе питає. Ніколи не було мені так тяжко. (Тихо.) Ой!.. Сядь коло мене.

Касян сів.

Ти знаєш мій характер. Я все можу витримати. Все, окрім твого мовчання. Я знаю, ти не хворий, ні. Знаю. Але ж ти сам винен. Я давно казала, розпишемось, а ти все відкладав... А що би йшло? Діти нас випередили, паспорти подали да загсу... Ти мусиш зрозуміти, що тепер ми не маємо права, не повинні зустрічатись так, як було, не ш>мшні, бо ми не зможемо- дпштть дітям в очі, та й людям... Не зможемо!

Так, Касяне, так. Я ночі не сплю, я мучусь так, як і ти. Ти знаєш, як я люблю тебе, але не можу побороти совісті» спою. Не можу... Прошу тебе востаннє, прошу і попереджаю, коли ти вирішив зіпсувати дітям весілля, я... я... Ні, ти цього не зробиш. Не зробиш... Я вірю тобі.

Касян (тихо). Ганно...

Г анн а. Що? Що, Касяне?

Касян пішов у сад.

(Дивиться йому вслід.) Ой!..

Входять дочка Касяна Ярина і син Ганни Олексі й.

Ярина. День добрий!

Олексій. А де Касян Петрович?

Ганна показала рукою в сад.

Нам треба поговорити з ним.

Ярина. Альоша хоче, щоб перший день весілля був у вас, але я з ним не згодна.

Олексій. Батько ж хворий.,.

Я р ина. А я вірю, що в день весілля, коли прийдуть до нас гості, друзі,— радість вилікує його. Я вчора довго говорила з професором-невропатологом,— приїхав на консультацію в нашу лікарню з столиці. Я запросила його до батька. Скоро буде тут. Він сказав, психічні травми найкраще лікує радість.

Ганна. Радість?.. А коли її нема?

Ярина. Як? А наше весілля? Хіба цс не найбільша радість і для батька, і для вас?

Ганна. Найбільша. Найбільша, Ярино! (Обняла її.)

Олексій. А все-таки треба у нас робити весілля. Я ж жених!

Ярина. А я хто?

Олексій. А ти — наречена. І завжди було так. Скажи їй, мамо.

Ганна. Буде так, як скаже Касян Петрович. Я сама

з ним поговорю. Скажи, Ярино, а як буде далі? Альоші треба їхати, відпустка кінчається.

Ярина. І я поїду. Я вже попередила, що беру розрахунок.

Ганна. А батько знає?

Ярина. Ще ні. Не можна все зразу. Я коли йому сказала, що ми подали .паспорти до .загсу., то він так захвлшо-вався... Аж в очах з’явилися сльозм.

Олексій. Таке ж було і з моєю мамою...

Г а нна. Мовчи, сину»

Олексій. Вибач.

Ганна. А йк же ти хворого батька залишиш?

Ярина. Я вигадала таке, що він швидко видужає!

Г а н н а. А що?

Я р и и а. Побачите.

Г анна. Скажи, що ти утнула?

Ярина. Я жартую.

Г анна. Неправда. Я ж тебе знаю. Ти все можеш.