Драматичні твори

Антоніо. Катаріна...

Катерина. Ні. (Закрила фото спиною.) Антоніо, прошу тебе.

Антоніо. Фініта. (Відійшов до балкона, дивиться на Київ.)

До нього підходить Катерина, провела рукою по його плечі.

Катерина. Гарний Київ увечері.

Антоніо. Я нічого не бачу.

Катерина тихо заспівала народну італійську пісню.

Антоніо. Не забула?

Катерина. Не забула. І не забула, як ти мене вчив поводитись з магнітною міною.

Антоніо кивнув головою.

Мені не раз сниться... Прокидаюсь з криком: «Антоніо!» Антоніо (повернувся). Катаріна, я вже бачу. Бачу.

Дзвінок у коридорі.

Катерина. Антоніо, я запросила наших друзів на вечерю. Це вони.

Антоніо кивнув головою.

(Пішла в коридор.)

Антоніо підійшов до стіни, дивиться на фотографію. Чути голоси. Входить За Катериною в парадній формі іде капітан та Кирило в світлом/ костюмі. На білій сорочці метелик. У капітана та Кирила на піджаках орденські стрічки. Гості спинилися біля дверей.

Мій друг Антоніо Террачіні.

Антоніо вклонився.

Наші друзі: капітан Максим Максимович, заслужений артист Кирило Сергійович.

Капітан та Кирило вклонились.

Прошу, сідайте.

Входить Галина.

Мамо, сідай тут. (Коли сіла Галина — подала всім бокали, наливає вермут.) За нашого гостя, мого бойового товариша, друга, з яким я на німецькому заводі, у фашистській каторзі боролась в одній підпільній групі, за Антоніо Террачіні!

У с і. Ваше здоров’я!

Кирило. Синьйор Антоніо, салюто!

Усі сіли. Пауза.

Галина. Яка у вас погода в Італії?

Антоніо, Так, як і у вас, трохи сонця більше. Кирило. Ви добре знаете нашу мову.

Антоніо. Катаріна вчила... Потім сам учив.

Пауза.

Галина. А дощі у вас ідуть?

Антоніо. Дощ немає.

Галина. Як з урожаєм, які види?

Антоніо. Не знаїб... Я живу у місті.

Пауза.

Капітан. Чи буде ваша футбольна збірна грати цього літа з нашою?

Антоніо. Не знаю..

Пауза.

Кирило (прокашлявся). Вибачте, синьйоре, як себе почуває папа римський? Як його здоров’я?

Антоніо. О, ви католик?

Кирило. Боже збав, я православний атеїст!

Антоніо. А... Я з папою не зустрічаюсь. Старий чоловік, мабуть, кашляє. (Сміється.)

Всі сміються.

Капітан. А як ви, вибачайте, потрапили на німецький завод? Італія була з фашистами.

Антоніо. Ні, ні. Італія не хотіла, то дуче Муссоліні ¹⁵. Італійські фашисти були з Гітлером ^|6, але Італія — це, це ми. (Показав на себе.) Я сидів у тюрмі, а потім вивезли нас на німецький воєнний завод, там я зустрівся з синьйорою Ка-таріною.

Кирило. Ви комуніст?

Антоніо. Соціаліст.

Капітан. Лівий чи правий?

Антоніо. Ні лівий, ні правий. Я в центрі... Ми хитаємось, як у годинника. (Показує.)

Катерина. Маятник.

Антоніо (сміється). Маятник. Так. Наша група — центр. Там-там (показав вправо), там-там (показав вліво).

Капітан. А ви більше там-там вліво чи там-там вправо?

Антоніо. Я там-там вліво. Я зараз мер міста. Мене на виборах підтримали комуністи.