Драматичні твори

Г алина. Добре зробив. Ти ж знаєш, які у неї батьки. Мати схожа на індичку, а батько — на дикого вепра. їй там залишатись не можна. Я і. Катерина, ми поговоримо з нею, тільки мамі сьогодні не говори лро це ні слова. Антон. Чому?

Галина. Ні слова. Прошу тебе, Антоне.

Антон. Добре.

Дзвоник телефону.

(Взяв трубку.) Так, так, Миколо. Де ти її бачив? Так, зараз біжу! (Поклав трубку.)

Г алина. Антоне, пам’ятай, Раю хвилювати не можна, не .можна.

Антон. Бабуню! (Обняв Галину, поцілував, вибіг.) Галина. О юність, яка ти схвильована, красива і нерозумна.*. (Підійшла до столика, взяла в руки пляшку, дивиться ) Коператив... Ні, оператив^!.

Чути дзвінок у коридорі.

(Виходить.)

За хвилину входить Антоніо з чемоданом, Катерина, Галина.

Катерина. Це моя мати, Галина Романівна. Антоніо (цілує Галині руку). Антоніо Террачіні.

Г алина. Дуже рада. Дочка розповідала мені про вас. А н т о н і о. Я теж радий. Катерина говорила мені про вас. Катерина. Антоніо, прошу сюди. (Проводить Антоніо в другу кімнату. За хвилину повертається.)

Галина. Нащо ти коси одрізала?

Катерина. Не питай. Що, погано?

Галина. Як сказати... Така молодичка... Пізнати не можна... Як змінює зачіска лице. Хороше.

Катерина. Спасибі, мамо.

Галина. Гість надовго?

Катерина. Завтра полетить. Антон не приходив?. Галина. Ні... Я піду на кухню, бо там може пригоріти. Катерина. Іди і не хвилюйся.

Г алина виходить. З’являється Антоніо. Вій переодягнув піджак

і поміняв галстук.

Антоніо (тихо, схвильовано). Катаріна... (Підійшов.) Аміко міо! * Катаріна...

. : К ат е:р и н а. Антоніо... .Сідай. Не думала, що зустрінемось.

А н т о н і о. А я думав, я шукав тебе.

Катерина. Дай сигарету.

Антоніо подає сигарету, дає прикурити.

А ти?

Антоніо. Так, так. (Закурює.)

Катерина. Ти змінився...

Антоніо. Старий став.

Катерина. Такий же, красивий.

Антоніо. А ти, Катаріна...

Катерина. Не треба. Давай помовчимо і подивимося одне одному в очі.

Антоніо кивнув головою, що згоден. Чути гудки пароплава. Здалеку

долинає, музика.

Антоніо (тихо). Катаріна, не можу мовчати, не можу... Я... Я люблю тебе, Катаріна.

Катерина. Прошу тебе, Антоніо, не треба. Розкажи, як ти жив ці роки.

Антоніо. О... Санта Марія! Все було — і радість, і горе... Через п’ять років, як ми попрощались, я одружився... Катерина. Діти є?

Антоніо. Ні... З дружиною ти розлучила мене. Катерина. Я?

Антоніо. Вона не могла ввійти в моє серце... Ти, Катаріна, не пустила.

Катерина. Антоніо, я просила тебе.

Антоніо. Добре... А ти одружена?

Катерина. Була, але чоловік помер. Залишився син Антон. Он його фотографія.

Антоніо наблизився до стіни.

Антоніо. Катаріна... (Зняв фото і йде до Катерини.) Катаріна...

Катерина (забрала фото, повісила на стіну, повернулась). Ні... Ні! Ти помиляєшся.