Драматичні твори

Чоловік. Я... я з му... му... му... муністерства. Розумієте, зустрічаю — це моя професія! Завжди на вищому рівні зустрічаю. Протокол — саме головне для іноземця. Протокол, рашен водка, ікра, факт!

Микола. А хто ваш міністр?

Чоловік. Це... Це... неважно, я зустрічаю! Так ви... не делегація?

Микола. Ні!

Чоловік. Бонжур, ауфідерзейн, гуд бай! (Пішов.)

До столу наближаються Рая і Антон.

Наталка. Антоне, купи Раї таку помаду, щоб слідів не залишала.

З’являються дві офіціантки. Вони ставлять пляшку вина й чарки на стіл шахістів, дві пляшки шампанського на стіл Антона. Виходять.

Рая. Мені здається, що у мене сьогодні найщасливіший день. Тільки не знаю, чому, коли приходить велике щастя, разом з ним в душу вповзає тривога. Чи буває таке у вас?

Наталка. Буває.

Рая. Чому це так?

Микола. Боїмося загубити щастя, тому й хвилюємося.

Антон. За наше схвильоване щастя, Раю! (Чокнувся з нею.)

Наталка. Гірко..

Юрко і Микола. Гірко!

Орися. Ох!..

І в а и. Ах!..

Антон. Орисю, Ваню, що з вами?

Орися. Ми так...

Іван. Прощаємося.

Орися. Два роки, Ваню, ох!

Наталка (до Юрка). Щоб ти мені щотижня листи присилав, і не коротенькі, а на півметра.

Микола. На пальмових листках писатимеш.

Рая (до Антона). Куди вони збираються?

Антон. В далеку путь моя бригада позавтра вирушає...

Микола. В країну чудес... (Співає.) «Не счесть алмазов в каменных пещерах...» ¹³

Р а я. В Індію?

Микола. Так. Велика країна, великий народ.

Юрко. Без боротьби, без крові свобода не приходить... Згадайте наш народ.

Антон. А коли приходить воля легко, її не цінують і навіть швидко забувають тих, хто кров’ю своєю допомагав вирватись з неволі.

Наталка. Скажу вам, хлопці, дуже ми добрі. Усіх, хто тільки не крикне: «Дружба, дружба!» — одразу братами називаємо, а є такі правителі: ми їх міцно обнімали, а вони все глибше руки в наше добро запускали, а тепер ще й поносять нас, лають, і як!

Антон. І все-таки, Наташо, жодна держава в історії не мала стільки справжніх, чесних бойових друзів, як наша. Про це мріяв Володимир Ілліч, і його мрія збулася повністю. Я вірю: що б не робили правителі,— народи з нами!

, Наталка. Це так, але...

Юрко. І чого ти завелась? «Але», «але», це справа високої політики, це тобі не борщ зварити'.

Наталка. Чого це ти так зневажливо про борщ говориш? А по мені найвища політика робиться для того, щоб у кожній хаті щодня був добрий борщ.

Антон. І ковбаса, і чарка. (Сміється.)

Наталка. А що? Чого ти смієшся? Будеш ти, Антоне, плакати в Індії за нашим українським борщем.

Р а я. Антон?

Велика пауза.

1-й шахіст. Шах.

2-й шахіст. Обережно. Тут королева...

Рая. їдеш?

Антон кивнув ГОЛОВОЮ:

Ні, ти жартуєш.

Микола. Антон наш бригадир...