Драматичні твори

і поцілував. Усі крикнули «ура» тричі і поїхали... І тепер лежить у мене дома та зірка. Залізна вона, а дорога мені, бо такий случай у нашій медицинській жизні забути не можна.

Секретар обкому. Случай у вас, Христино Архипівно, і справді незабутній...

Десь далеко нагорі чути телефонні дзвінки. Потім швидко виходить сестра О л я, назустріч Стьопа.

Стьопа. Ну, як там?

Оля (тихо). Дуже важко... (Виходить.)

Увійшла Валя.

Стьопа. Ну?

Валя мовчить.

Ну? Кажи... Чому ти вийшла?..

Валя. Все йшло добре. Але пульс почав падати і зник. Платан Іванович зробив укол у серце... (Побачила внизу людей.) Ходімо.;

Далеко по коридору йде Кречет, у білому халаті, у масці, тільки руки темні — вони в резинових рукавичках. Кречет наближається, зупиняється посеред сходів. Його оточили і бояться спитати. Велика пауза.

Берест. З чим прийшли, товаришу Кречет?

Платон (помалу зняв маску, обвів присутніх поглядом). Думаю... (Пауза.) Він буде жити.

Берест. Спасибі, Платоне Івановичу... Велике спасибі.

Платон помалу скидає резинові рукавички, зробив ще кілька кроків, похитнувся і спочатку немов сперся ліктем на поруччя, потім упав на сходи

непритомний.

Ліда. Платоне! (Кинулась до нього.)

За нею підійшли всі, оточили його.

Терентій Йосипович (схилився над ним, тихо говорить). Розстебніть... Шприц... Камфору...

Професор (іде до Платона. Говорить, ледве стримуючи хвилювання). Підніміть його трохи...

КАРТИНА ДРУГА

У Кречета. Стьопа, Валя і Оля.

Стьопа (несе квіти). Валю, ці квіти на мене так впливають, так впливають, що я більше не можу...

Валя. Я бачу. Принеси води.

Стьопа. Зараз. Олю, тебе просить Терентій Йосипог вич — він там, у саду.

Оля. Поклич його сюди.

Стьопа. Він не може прийти. Іди, Олю, на хвилинку

Оля виходить.

Валя. А чого ти стоїш? Мені потрібна вода.

Стьопа. Валю, наша епоха — епоха величезного напруження, коли ми не тільки переробляємо світ, але й у собі нищимо...

Валя (перебиває). Стьопо, чого ти хочеш, кажи прямо.

Стьопа. Ми підемо звідси не раніш другої години.

Валя. Ну то й що?..

Стьопа. В нашу епоху трамваї в нашому місті ходять до дванадцятої ночі, пізніше їх не буде... Живу я на околиці... Там темно, ну і, розумієш, не зовсім безпечно...

Валя. Залишайся тут.

Стьопа. Незручно, Валю. Я відчуваю, що за відомим законом діалектики доведеться мені піти до тебе...

Валя. Можна, можна. Я дам тобі ключ від кімнати,

і ти підеш до мене. А я за тим же законом лишуся тут

Стьопа. Тобі, Валю, тут залишатись незручно. Наша епоха...

Валя. Стьопо, піди принеси води. Цей букет я поставлю у вазу, а тебе прошу: випий там три склянки і заспокойся.

Стьопа. Валю! (Обіймає її.) Невже ти не відчуваєш нашої бурхливої епохи?

Валя. Відчуваю, відчуваю... Іди.

Входять Терентій Йосипович і Оля.

Терентій Йосипович. Дивись, Олю, тепер ТИ рот зумієш, чого я тебе кликав?

Оля. Стьопо, це нечесно!

Валя. Терентію Йосиповичу, швидко Платон прийде. Пора йти.