Драматичні твори

Христина Архипівна. Далеко їдете?

Ліда. Далеко.

Христина Архипівна. У командировку?

Ліда. Ні, назавжди. .

Христина Архипівна. Назавжди?

Ліда. Дозвольте, я напишу листа Платону Івановичу. Як тільки прийде, зараз же передайте.

Христина Архипівна. Добре, пишіть... От чорнило. Пишіть. (Вийшла.)

Ліда (сіла за стіл, пише, перечитує, рве написане, встає. Хвилюючись, ходить по кімнаті і знову підходить до столу. Швидко написала, взяла з вази трохи квітів і тихо говорить). Прощай. (Іде з квітами.)

Назустріч входить Аркадій. Велика пауза. Дивляться одне на одного.

Аркадій. Лідо...

Ліда (відступає). Що вам потрібно?

Велика пауза.

Аркадій. Лідо... Ти одна можеш врятувати мене... Лідо, вислухай...

Ліда. Говори...

Аркадій. Важко, Лідо... Хіба ти не бачиш? Я не можу бути без тебе... Не можу... Я люблю тебе... Лідо...

Ліда. Аркадію...

Аркадій. Мовчи! Я знаю, все знаю. Зрозумій, ти стоїш край прірви. Так, так! Ти не розумієш, хто він... Чому ти, Берест, всі ви схиляєтесь перед цим...

Ліда. Замовкни!

Аркадій. Добре. Пожалієш, та буде пізно. Ніхто тебе не порятує, ніхто! Ти убила в мені найкращі почуття, убила назавжди... Але я... Я прощаю тебе... Ти сліпа... Але йому... Ніколи! (Виходить.)

Увіходить Платон.

Платон. Який я радий... Лідо... Ти прийшла до мене... (Оглянув кімнату.) Я ніколи не зумію віддячити тобі... Ліда. Ні... Ні, Платоне... Це неправда.

Платон. Як неправда?

Ліда. Я прийшла до вас... прийшла до вас востаннє, їду на Урал... Назавжди...

Платон. Лідо...

Ліда. Не перебивайте. Я вирішила, і ніщо не змінить мого рішення.

Платон. Лідо... Ви не поїдете...

Ліда. Платоне, прошу вас, не перебивайте... У мене дуже мало часу, і я ніяк не можу сказати вам все те, що хотіла. Прошу вас, простіть мені образу тоді... Батько помер не з вашої провини. Тепер я знаю... Але тоді, ви розумієте... Ну от, Платоне, мені вже час... Прощайте... Чого ж ви мовчите? Я мушу йти... Ну, от і все. Прощайте, Платоне.

Платон. Лідо, ви залишитесь, ви повинні залишитись!

Ліда. Платоне, я вирішила безповоротно. Прощайте.

Платон. Добре... Але прошу вас, залишіться на п’ять хвилин.

Ліда. Згодна. Але нагадайте мені першу зустріч. (Підходить до стіни, знімає скрипку, подає її Платону.) Я прошу вас... Яблуні вже одцвіли... Станьте, як тоді, я хочу знову почути ваші (посміхнулась) вправи. Візьміть скрипку.

Платрп взяв скрипку, підійшов до вікна. Дивиться в сад, як тоді, тієї ночі... Платон одвернувся. І тихо полилась музика, і здавалось — не одна, а десять скрипок грають пісню Ліди; музика то наростає, то знову падає і десь далеко губиться в саду.

Ліда тихо одійшла, схвильована. Пішла.

Платон (грає. Зупинився, обернувся). Лідо! Лідо!..

Увіходить Марія Тарасівна.

Марія Тарасівна. Платошо, сину мій... Я розминулась з тобою, бігла, сину... (Обняла його.)