Драматичні твори

Кузьма. Ні, тепер мовчати не буду. Коли піднімають ніж на Леніна, цілять у моє серце, а ти спокійно ^набираєш. Я прошу тебе дати відповідь.

Тимофій. Кузьмо!

Кузьма. Чекай і знай, яким би дорогим не був живий, але труп його завжди ховають, щоб не отруював повітря для живих. Ти ж, Тимофію, тепер для них живий... а для нас ти труп...

Тимофій. Замовкни, Кузьмо! Насточортіла мені ваша агітація, партій повно — меншовики, більшовики, есери, усі агітуєте, а жрати нема чого. Народ пухне з голоду. Росія гине, а ви возитесь, гризетесь — коли б не есери, коли б не Чернов ¹⁵, то всі здохли б з голоду давно. (До Тараса.) Ти питаєш, де правда, а я тебе питаю, де хліб заховали, на пайок нас посадили...

Тарас. Ти питаєш, де хліб, де заховали хліб?.. Дивись. (Повертається спиною і зриває з себе сорочку — спина сполосована синіми рубцями.) Оце моя спина, оце груди. (Повертається — всі груди в рубцях.) Чого ж стоїш, іди ближче, попробуй рукою: я з фронту прийшов у село... бідняки кору їли... я повів їх у панські комори, де хліб гниє, а на другий день комісар Чернов приїхав з козаками, і на мені оцю програму написали. (До Льоні.) Читайте, молодий чоловіче, оцю програму.

Наташа. Тарасе, вас же треба лікувати. Що ж ви не сказали нам?

Тарас. Ні, Наташо, не треба... Само заживе... Наша шкура звична — били нас пани наші, польські, руські, цар і фельдфебель, били усі, як в барабан. (До Тимофія.) А ти кажеш — на пайок посадили... Хто? Я не плакав, коли мене били, але зараз говорити не можу — ти брешеш... (Сів і зігнувся над столом.)

Тимофій. Я не про тебе, а про тих селян...

Кузьма. Мовчи, Тимофію, мовчи, брате. Просив тебе подумати, куди йдеш, ти обіцяв... і що ж... (Пауза.) У ме^іе немає більше брата... іди...

Тимофій. Кузьмо... Брате...

Кузьма. Іди... іди з мого серця, і з моєї сім’ї... іди... (Показує рукою на двері.)

Аграфена. І ти, кумо, мовчиш?

Марфа. Візьми свій цукор, кумо (подає їй), обійдемось ми без нього... Йдіть.

Тимофій, Аграфена, Льоня виходять; Кузьма важко сів на

стілець. '

Тарас (підійшов до Кузьми, поклав руку на плече). Прости, Кузьмо...

Марфа (підняла маленькі шматки розбитої чашки, пробує їх скласти, тихо). Ну й кинув же ти, Кузьмо, із серцем кинув — тепер уже ніхто склеїти не зможе.

Вулиця коло воріт, на яких написано: «Н-ський кавалерійський полк». Стоять двоє вартових. З воріт вийшов вахмістр з двома Георгіями на грудях, за ним двоє солдатів.

Вахмістр. Під час мітингу станьте коло Васьки, тільки він почне що-небудь, кричіть йому в лице — «продався», «шпіон»!

1-й солдат. Що кричати!.. Скільки кричали, хіба це помагає? Треба з Ваською кінчати. Тут він один цілий полк баламутить, а що — коли прийде додому?