Драматичні твори

Наташа. Не від болю я заплакала, Тарасе,— від образи, великої образи... Я не з трамвая скочила — це для матері... Я в казармі, в полку була... Роздавала газету нашу — «Окопну правду» ¹⁴. Все пройшло добре, але, коли поверталась, у дворі мене оточили з першої роти — там усе есери, почались образи... «Ленін шпіон», «шпіонка»... Я відповідала різко, а потім схопили мене з криком, з свистом, волокли до воріт і викинули за ворота. Я упала на мостову, розбила голову, ледве підвелась, а вони регочуть, свистять... Обидно, Тарасе, коли б офіцери, а то прості солдати волокли мене, прості, такі, як ви, Тарасе... Тому так...

Пауза.

Т а р а с. Де ж ти був, Васю?

Входить Кузьма.

Кузьма. Привіт... Ну, як, Васю, Наташу в полку зустріли? Що, добре?.. Наташо... Наташо...

Наташа. Нічого, тату, це пройде...

Кузьма. Що трапилось, Васю?

Вася мовчить.

Васю?!

Вася. Не питайте, Кузьмо. Перед вами стоїть самий недостойний чоловік...

Наташа. При чому ж тут ви?

Вася. Не кажіть так, Наташо... Я, Кузьмо, знаючи, що у нас, окрім кількох чоловік у моїй роті, всі контра, за есерами йдуть, я попрощався з Наташею в казармі і навіть не провів до воріт, а вони, гади, тільки й чекали... Ну, а потім про все дізнався... було вже пізно. На другій вулиці догнаъ Наташу і допоміг прийти додому.

Наташа. Нічого, тату, викинули мене за ворота, але я піду знов. Нехай не думають, що я злякалась їх... Я знову піду, так і передай їм, Васю. Не боюсь я їх. (Встала, пройшла крок і сіла.) Ох... нога болить...

Кузьма. Ех ти, герою мій! (Обняв її.) А ти, Васю, ошибку дав.

В а ся. Не кажіть, Кузьмо, я й так це знаю...

Кузьма. Ну, добре... Це наука... Коли мітинг буде?

В а с я. Сьогодні о сьомій.

Кузьма. А гість на мітингу буде?

В а с я. Прийде, гадюка...

Кузьма. Іди у полк... Підготуй хоч кількох чоловік з своєї роти... Головне, щоб запитань побільше давали. Я прийду о сьомій. І Тарас поїде з тобою. Розкажи їм, Тарасе, як на селі пани есери хазяйнують.

Тарас. Добре...

Кузьма. Ідіть...

В а с я. Я краще спочатку піду сам, а Тарас нехай пізніше трохи. Спочатку сам поговорю в роті, так буде краще...

Кузьма. Тобі видніше...

В а ся. Приходь, Тарасе, через години півтори...

Тарас. Єсть!

Вася. Прощай. (Вийшов.)

Чути голос Марфи: «Наташо, іди, вода готова».

Нат а ш а. Зараз. (Пішла.)

Кузьма. Так ти ж, Тарасе, в полку розкажеш все як слід, особливо про есерівського комісара, про козаків.

Тарас. Скажу, усе скажу... і коли воно, Кузьмо, народ робочий почне...

Кузьма. Мабуть, скоро...

Входять Тимофій Васильович, товстий чоловік, його жінка Аграфена та син Льоня — гімназист.

Аграфена. Здоров, куме, здоров, Кузьма Васильович. А де ж Марфа?