Драматичні твори

Тарас. То, значить, вона понесла газети до нього в полк, ну, а там треба поговорити з солдатами... Хороший хлопець Васька, і гармоніст який. Я з ним потоваришував, скажу вам — такого веселого чоловіка я вперше бачу в житті.

М а р ф а. Та я помітила. Увечері знову підете до Васьки?

Тарас. Піду неодмінно. В полку у нього я двох земляків зустрів, обидва на кухні служать кухарями. Пристроїлись, чорти, добре.

М а р ф а. А ви де ходили?

Тарас. На заводі був.

Марфа. Сьогодні ж неділя. Що ви там робили?!

Тарас. Я вчив хлопців воєнному ділу, а потім вони мене просвіщали, про Карла Маркса розказували і про його вірного товариша, от забув тільки фамілію. Ви не пам’ятаєте, як звали друга Карла Маркса?

Марфа. Про Маркса я щось чула, тільки не знаю, на якому він заводі працює...

Тарас. Він революціонер... За робочих стояв...

Марфа. А, то він, мабуть, у Смольному ¹² — там вони всі, і Кузьма мій туди ходить...

Тарас. Помер він, бідолаха, і товариш його помер, а за життя вони до людей написали «Маніхвест» ¹³, щоб пролетарі! всіх країн соединялись... щоб — от забув, як там далі написано, але, одним словом, треба усім бідним людям соєдинятись, бо гуртом легше буржуїв бити. Так що ми тепер соєдиняємось...

Марфа. І ми, жінки, теж тепер соєдинятись будемо... Сьогодні в черзі біля лавки вирішили, що коли завтра дадуть такий поганий хліб, як сьогодні — ось подивіться, півфунта на душу, чорний, як земля, з соломою і піском,— то завтра підемо усі жінки до міністра у палац і будемо там робити протест, будемо кидати цим хлібом міністрам у голову — так що і ми соєдиняємось...

Входить Наташа. На ній розірване плаття, вона тримає платок у крові біля голови, її підтримує В а с я.

Наташо, що з тобою? Наташо...

Тарас. Хто ж це вас?

Наташа. Це я з трамвая скочила, упала. Ти, мамо, не хвилюйся... Васю, допоможіть мені ще до стільця дійти. Ой, болить нога... Дякую... (Сіла на стілець.)

Марфа. Наташо, Наташо... боже мій... І як же це ви, Васю, дозволили їй скочити з трамвая?

В ас я. Простіть, Марфо Іванівно, але як це сталось, я й зараз розібрати не можу...

Марфа. Невже ви не могли її втримати? Наташо, Наташо...

Наташа. Іди,_ч мамо. Ну, буває. Приготуй мені теплої води і плаття... іди... Мені зовсім не болить, це так, трошки...

Марфа. Не болить... Так голову розбила...

Наташа. Приготуй води.

Марфа. Іду... іду... Мало я за Кузьму страждаю, так ще ти з трамвая плигаєш. (Пішла.)

Т а р а с. Як же це ви з трамвая так необережно?

Наташа закрила ^іице руками.

Що, Наташо, болить дуже?.. Наташо... (Підійшов.) Ви плачете... Наташо, заспокойтесь...