Драматичні твори

Чубатенко. Не бунт, народ наш творить суд над російськими поміщиками, що сторіччя тримали наші кращі землі.

Романченко (крикнув). Пане Чубатенко, а ваш фільварок загорівся першим, але ви так добре про любов до народу говорили, що я не хотів вас перебивати...

Чубатенко. Господи... що ж це?

Червоніє небо від пожежі, спалахнуло. Гудуть по селах дзвони. Всі застигли. Дивляться. Гудуть дзвони.

Басов. Прапорщик, до мене з загоном!

Прапорщик. Струнко, за мною кроком руш!

Чубатенко. Стійте... прапорщик, до мене, я вам наказую як член Центральної ради.

Басов. Прапорщик, слухать мене, це фільварок міністра Терещенка, я вам наказую!

Кузьма (крикнув). Братці! Вони йдуть стріляти в народ. Обеззброїти їх!

Тарас (підскочив, вихопив револьвер у фельдфебеля, навів на загін, крикнув). Кидай зброю!

Солдати, санітари, поранені метнулися до загону з криком: «Кидай зброю, кидай...» Загін кинув зброю, втікають. Прапорщик тікає за станцію. Тарас за ним. На пероні залишились одні поранені й перелякані музиканти.

В а с я. Дивіться, ще один фільварок загорівся!

Всі дивляться туди, завмерли. Тиша. Тільки далеко б’ють дзвони.

Кузьма. Запам’ятайте цю ніч, товариші! Мирна революція закінчилась — почалися бої... Від більшовиків Петрограда я закликаю вас, фронтовики,— готуйтесь до останнього бою за мир, за землю селянам, за фабрики робочим, за-нову жизнь... Це полум’я, ці дзвони по селах, це небо в огні... Це розплата бідняка за голод, за війну, за горе, за сльози, за кров свою, і жаль, що Керенський не прибув на таку урочисту зустріч, на цю народну безплатну ілюмінацію.

Входить Тарас з шаблею прапорщика.

Тарас. Кончив.

Солдат. Кого кончив?

Тарас. їх благородіє. Вони вже, мабуть, там... (Показує шаблею на небо.)

Входить начальник станції і Романченко з прапорцем.

Начальник станції. Прошу в вагони, через хвилину поїзд рушає. Романченко, відкрий семафор!

Романченко. Єсть, семафор! (Відкриває.)

Музикант (до Кузьми). А нам, музикантам, можна вже йти додому?

Кузьма. Ідіть. Нам зараз музика не потрібна.

Тарас. Стійте... Прошу я вас — дайте на прощання веселої... Грай, музика! Братці, розступись!.. Грайте ж, музики, бийте дзвони, дужче бийте!.. Горіть, пани, горіть швидше, горіть,— тепер ніхто вже не загасить!.. Грайте ж, музики, швидше, веселіше грайте!.. (Піднімає шаблю.)

Заграв оркестр веселу, розступились солдати, і Тарас пішов, вимахуючи шаблею, у танець. Горить небо, палає заграва, б’ють дзвони по селах. Хтось кричить: «Давай... Давай!..» Свисток паровоза. Крик: «Сідай у вагони!» Підхопили солдати Тараса на руки і понесли в вагон. Грають на пероні музиканти. Взяли під козирок начальник станції і Романченко,

стоять струнко. Рушає поїзд, лине пісня з вагонів дужче, дужче.

Завіса.

ДІЯ II

КАРТИНА ПЕРША Дома у Кузьми. В хаті М а р ф а. Входить Тарас.

Тарас. І хто це у вас в Петрограді пробив у небі дірку,— дощ... і дощ... Наташа ще не приходила?

Марфа. Ні. Ото як пішла з Ваською, так і до цього часу не приходила... Де вона бродить?..