Драматичні твори

Телеграфіст. І це може бути. Який-небудь кореспондент закордонний напевно з ним їде... (Побіг у станцію.)

Входить Тарас, зняв бриля, сів, витирає піт.

Тарас. Покурить нема у вас?

Кузьма. Єсть.

Тарас підійшов.

(Дає тютюн.) Здалеку йдеш?

Тарас. Та так, декілька верст з гаком уже пройшов. Кузьма. М-м... Так. А куди йдеш?

Тарас. Та так... Просто... В світ... (Пауза.) А ви хто будете?

Кузьма. Токар з Балтійського заводу, а це моя дочка. Пр иїздили сюди... (пауза) в гості до родичів.

Тарас. А як у вас робочі живуть у Петрограді? Кузьма. Погано.

Наташа. Ay вас тут гарно, природа прекрасна, прямо рай...

Тарас. Для кого рай, а для кого й пекло.

Наташа. Чому?

Тарас. Нашому брату до природи діла нема... Пробував у Катеринославі на роботу стати, але там таких, як я, хоч греблю гати... Вирішив піти в Сибір.

Кузьма. В Сибір? Чого ж туди йдеш?

Тарас. Кажуть, що людям там краще живеться, ніж у нас на Вкраїні... От і йду туди шукати правду, бо в нас її не було й нема.

Наташа. А хіба в Сибіру вона є?

Тарас. Та, мабуть, є. Бо з нашого села, коли я був малим, багато туди людей пішло на хазяйство. Але назад ніхто не повернувся... Там вмирають і назад не повертаються. То, мабуть, там людям краще живеться.

Кузьма. Так за щастям аж в Сибір?

Тарас. Доводиться.

Кузьма. На фронті був?

Тарас. Три роки відтрубив; два рази ранений, тричі контужений. Я кулеметником був, навіть Георгія ⁸ дали, ось. (Показує.) Думав продати, та ніхто не купує. Шматок хліба ніхто не хоче дати. Може, купите, баришня? (Подає Наташі хрест.)

Наташа взяла, дивиться на хрест.

Купіть, баришня, цю доблесть руського солдата. Дешево візьму — на шматок хліба.

Наташа. Він мені не потрібний. (Повертає. Швидко дістає пакунок.) Нате перекусіть.

Тарас. Дякую. (їсть.)

Кузьма. Ти був добрим кулеметником?

Тарас. Кращим у полку.

Кузьма. А навчити з кулемета стріляти можеш?

Тарас. Чого ж, можна. Я й максим ⁹, і кольт ¹⁰, і люїс ¹¹ знаю, як свої п’ять пальців. А сам б’ю так, що рідко знайдете такого. Та вся ця наука й полушки не варта.

Наташа. А може, ще згодиться?

Тарас. Може. Тільки, мабуть, не скоро.

Кузьма. Чому?.. Ну, кажи, не бійся.

Та ра с. Ці революціонери для себе царя скинули, а нас, мужиків, падлюки, продали панам надовго... Прощавайте. (Пішов.)

Здаля чути — Тарас співає українську пісню.

Наташа. Подумай, в Сибір пішки і співає... І як ще співає...

Пауза.

Кузьма. «Ці революціонери для себе царя скинули...» (Пауза.) Спини його!..

Наташа. Зараз. (Побігла, повертається з Тарасом.)

Кузьм а. Слухай, друже, я їду з дочкою в той бік, куди ти йдеш, поїдемо разом, верстов тисячу проїдеш, а потім знов підеш по шпалах...

Тарас. Я б з охотою, та не можу.