Драматичні твори

Телеграфіст. Давай повістку. Мені зараз нема часу з тобою говорити.

Романченко. Для порядку, значить?

Телеграфіст. Романченко, чорт, давай.

Романченко. Та даю, даю. І нєрвений же ви чоловік. (Дзвонить довго.)

Телеграфіст. Чого ти роздзвонився, доволі!

Романченко. Для порядку стараюсь, велике діло — порядок.

Телеграфіст. Де Іван Іванович?

Романченко. Пан начальник там, у соняшниках, сплять у холодочку.

Телеграфіст. Біжи розбуди і скажи, щоб негайно йшли сюди. Біжи!

Романченко. Вони не встануть, навіть коли б у мене був такий міцний голос, як у вас, не встануть.

Телеграфіст. Чому?

Романченко. Випили стільки, що ледве до соняшників дійшли.

З вікна чути телефонний дзвінок.

Телеграфіст. Біжи і розбуди негайно, бо дуже важлива справа. Швидко. (Побіг у станцію.)

Романченко. Доведеться, мабуть, принести пана начальника. (Пішов.)

Чути — під’їхала підвода. На перон виходять Кузьма Р и ж о в, його дочка Наташа і старий шахтар.

Кузьма. А тут, здається, і нема нікого.

Шахтар. То й добре. Звідси, Кузьмо, поїдеш спокійно до узлової, а там — на Петроград.

Кузьма. Ой, болять кості.

Шахтар. Сімдесят верстов одмахали.

Наташа. Я вперше у житті стільки підводою їхала.

Шахтар. Стомилась?

Наташа. Ні. Я так захопилась краєвидами... Який у вас чудовий край!

Шахтар. Край добрий... Але я не раз думаю, Кузьмо, що воно таке робиться зі мною... Більше двох днів не можу бути на поверхні, як неприкаяний ходжу...

Наташа. Чому?

Шахтар. Тягне в шахту, під землю.

Кузьма. Скільки років ти під землею?

Шахтар. Тридцять чотири, так що, коли б довбав весь час униз, то, мабуть, давно вже випав би на той бік. (Сміє-ться.)

Кузьма. Все звичка.

Наташа. Страшна сила в ній.

Кузьма. Не дуже. От людей привчають в ярмі ходити не тридцять чотири роки, тисячоліття — і що ж, нічого пс виходить...

Шахтар. І не вийде — не ми, так діти наші...

Кузьма. Думаю, що ми і діти наші разом, час уже підходить, тільки треба більше зброї, вчитись добре нею володіти. Це наказ ЦК, Леніна... Ну, а народ у вас бойовий...

Шахтар. Шахтарі готові, починайте швидше... Тільки зв’язок у нас не зовсім... Бувають такі моменти, Кузьмо, що треба допомогти.

Кузьма. А ви з Ворошиловим ⁶, з Артемом ⁷ тримайте зв’язок.

Шахтар. Ворошилов у нас був, спасибі йому, допоміг. Тоді ми переобрали комітети на шахтах. Говорив він дуже гаряче, що не слово, то ніби гострою шаблею вдаря. Бойовий чоловік!

Кузьма. Йому не вперше, рубать він може добре.,.

Шахт а р. А ти, Наташо, все ж таки стомилась?

Наташа. Ні.

Кузьма. Хоч і стомилась, але ніколи не скаже, вона у мене завзята, герой, от тільки недавно плакала. (Сміється.)

Наташа. Тату, не будемо згадувати.