Драматичні твори

Тимофій. Що, не чекав?.. Чи приймеш до хати?

( Сміється.)

Кузьма. Признаюсь, не чекав, не чекав... Знайомтесь і сідайте. (До Тараса.) Це брат мій Тимофій — пролетарій, і його дружина Аграфена Степанівна — кума наша, хрестила Наташу, а це Тарас — українець селянин, подружився я з ним...

Аграфена (показує на Кузьму). А це кум наш, Льоню хрестив.

Тимофій. Ану, куми і родичі, ставте самовар, як колись було...

Кузьма. Да... колись... так ніби недавно... лише рік. Пригадуєш нашу останню розмову, га? (Сміється,) Ну що ж, самовар так самовар, але нема цукру у нас... тільки поганенькі цукерки, так що попереджаю...

Аграфена. Ось. (Кладе на стіл в газеті цукор.) Дістала й принесла. Цілий фунт. Став самовар, Кузьмо.

Кузьма. Здорово, кумо. Єсть, я зараз Марфу покличу. (Вийшов.)

Тимофій (до Тараса). Ну, як вам на заводі?

Тарас. Звикаю, мене у кузню прийняли.

Тимофій. А в яку партію записались?

Тарас. Ні в яку — я ще придивляюсь.

Льоня. Вам до есерів треба, це ваша партія, вони за селян.

Тарас. Хто вам сказав?

Льоня. Почитайте їх програму, там все написано.

Тарас. А ви її читали?

Льоня. Ясно, я б вам інакше і не радив вступати до есерів, це партія ваша, селянська...

Тарас. Значить, ви малограмотний ще чоловік, коли так кажете, а вам вже пора навчитись добре читати...

Аграфена (ображено). Льоня наш сім років у гімназії вчиться і вміє читати навіть по-французькому...

Тарас. По-французькому воно, може, й так, а по-на-шому — ні.

Тимофій. А як же по-вашому?

Тарас. Ми тепер... (пауза, тихо) соєдиняємось.

Входять Марфа і Наташа, вітаються, цілуються. Кузьма вносить самовар.

Марфа. Давненько, давненько не показувались...

Кузьма. Давайте, кумо, цукор, чайку вдаримо!

Аграфена. Прошу. (Розгортає газету, кладе цукор на тарілку.)

Марфа. Прошу всіх.

Всі сідають.

Тимофій. Отак, Тарасе, ми разом багато років чай п’ємо. То ми до них ходимо, то вони до нас. Так у. нас вже ведеться — за цим столом або за столом у мене ділимо радість і горе.

Тарас. То добре, що так живете, а буває, брати — як чужі.

Тимофій. То у вас на селі буває, бо кожен сам по собі, а ми пролетарі!*, у нас одна дорога, одне горе й одна радість.

Тарас. Це вірно... А на селі людина людині вовк, кожен хоче багатієм стати і тільки дивиться, як би з бідняка сорочку здерти, але сорочки вже поздирали давно, тепер деруть з нас шкуру... І економи панські, і свої мужички-ба-гатії — одне слово, хоч і всі ми селяни, але дороги наші різні, а вам легше, у вас одна правда, і за неї ви всі як один стоїте.

Кузьма. Ми допоможемо і вам.

Тарас. Виходить, що треба.