Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Абатство Гертф’ю, Йоркшир

1 лютого 1807 р.

Сер!

За останні роки я двічі мав честь отримати листа від джентльменів із Ученого товариства магів міста Йорк із проханням про зустріч. Щойно от я одержав третього, в якім ідеться про невдоволення Товариства мною. Схоже, утратити добру славу в очах магів-джентльменів із Йорка настільки ж просто, як і здобути її, але причини цього в кожному разі лишаються незбагненними. Ваш лист звинувачує мене в тому, що я перебільшую свої здібності та тверджу, ніби володію силами, що їх не міг би мати. У відповідь мушу сказати лиш одне: деякі радше залюбки спишуть свої невдачі на вади довкільного світу, аніж на значний брак власної освіти; от тільки істина полягає в тім, що в наш час магія настільки ж доступна, наскільки й в інші епохи, у чім я міг неодноразово та повною мірою переконатися на особистому досвіді за минулі двадцять років. І що я маю у винагороду за свою любов до мистецтва, у якому ступив уперед значно далі від інших? У якому вправлявся старанніше від решти? Репутацію облудника! Мої фахові вміння применшено, і моє слово взяте під сумнів. За таких обставин, смію гадати, Вчене товариство міста Йорк не сильно здивується, що я анітрохи й нічим не почуваюся йому винним, тим паче коли йдеться про демонстрацію магії. Наступне зібрання Вченого товариства магів міста Йорка відбудеться у середу, і до того дня я повідомлю вас про свої наміри.

Ґілберт Норрелл,

до ваших послуг

Лист видався неприємно загадковим. І маги-теоретики збентежено чекали подальших кроків мага-практика. Нічого страшного м-р Норрелл їм не прислав, лиш звичайного повіреного, котрий всміхався, вклонявся й панебудьласкав — якнайзвичайнісінького повіреного на прізвище Робінсон, убраного в акуратний чорний костюм та лайкові рукавички, що в них він тримав папір, подібного якому джентльмени з Йоркського товариства не бачили ніколи. То була чернетка угоди, складеної за давно забутим в Англії кодексом магічного права.

Рівно о восьмій м-р Робінсон прибув на другий поверх заїзду «Стара зоря» із думкою, що на нього чекають. Його правнича контора з двома діловодами розташовувалася на Коні-стрит, і чимало джентльменів знали його в обличчя.

— Зізнаюся вам, шановні добродії, — всміхнувся м-р Робінсон, — що угоду, власне, склав мій віродавець м-р Норрелл. Сам я на тавматургічній[20] юриспруденції не знаюся. Та й хто ж нині знається? Тому насмілюсь, якщо ваша ласка, просити виправляти мене, коли я робитиму щось не так.

Кілька магів Йорка при цьому мудро кивнули.

М-р Робінсон був взірцевим чоловіком. Весь такий чистий і вдоволений усім, він пашів здоров’ям, а тому буквально сяяв, немовбито фейрі чи янгол, яких люди інакшими і не уявляли. Однак коли на них скидається правник, це трошки спантеличує. Із джентльменами з товариства магів міста Йорк м-р Робінсон спілкувався підкреслено поштиво, бо сам у магії не розбирався, але вважав її мистецтвом складним і таким, що потребує найбільшого зосередження від тих, хто ним займається. Та крім професійної стриманості та щирого захоплення товариством магів міста Йорк, у м-рові Робінсоні відчувалися ще й нотки вдоволеного марнославства, які забриніли, коли він оголосив, що зараз великі уми повинні облишити езотеричні матерії та послухати його. З цими словами він начепив золоті окуляри на носа, чим додав зайвого блиску і без того осяйній своїй персоні.

М-р Робінсон заявив, що м-р Норрелл узяв на себе відповідальність учинити магічну дію у певний час у певному місці:

— Сподіваюся, ви не заперечуватимете, джентльмени, якщо ці місце і час мій віродавець заявить сам?

Джентльмени не заперечували.