Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

О сьомій годині вечора у вівторок горішня зала заїзду «Стара зоря» на вулиці Стоунґейт ломилася від присутніх[16]. Складалося враження, ніби обговорити відомості, що їх принесли м-р Ганіфут і м-р Сеґундус, злетілися чи не всі місцеві джентльмени, яким щастило бодай раз зазирнути в книгу магії. А Йорк усе ж — одне з найбільш магічних міст Англії, і хіба що королівське місто Ньюкасл може похвалитися більшим числом магів.

Наразі в кімнаті не було де голки встромити, багатьом довелося стояти, хоча служки постійно підносили нагору нові стільці. От д-рові Фокскаслу дістався чудовий екземпляр — чорний, з високою спинкою та хитромудрим різьбленням, радше схожий на трон, всівшись на який (ще й на тлі червоних оксамитових завіс), він по-панськи склав руки на великім круглім животі — справдешній образ величі.

Добрячий вогонь у каміні заїзду «Стара зоря» розігнав холод січневого вечора і зібрав у кріслах навколо старезних магів, народжених ледь не за королювання Ґеорґа II[17], загорнутих у картаті пледи і з жовтуватими обличчями, обліпленими павутинням зморшок, їм прислуговували такі самі древні челядники, по кишенях яких розпихано було пляшечки з ліками.

— Як ся маєте, містере Ептрі? — привітався з ними м-р Ганіфут. — Як ся маєте, містере Ґрейшипп? Сподіваюсь, ви при доброму здоров'ї, містере Танстолл? Дуже радий всіх вас бачити тут, джентльмени! Маю надію розділити з вами сьогодні нашу спільну радість, адже дні, що ми їх проводимо в спорохнявілому забутті, добігли свого кінця. Ах, кому як не вам, містере Ептрі чи містере Ґрейшипп, знати, які це були роки. Вам їх випало так багато. Відсьогодні магія знову на сторожі Британії! Її порадниця та оборониця. А французи, містере Танстолл?! Уявляю, що відчують французи, коли дізнаються про це! Леле! Не здивуюсь, якщо вони вмить капітулюють перед нами.

М-р Ганіфут ще довго збирався говорити у такому роді. Він підготував промову, у якій мав намір геть усім доповісти про дивовижні здобутки, якими мала примножитися Британія завдяки його відкриттю. Однак більше кількох речень йому сказати не дали, бо здавалося буквально кожен джентльмен у кімнаті просто не міг утриматися від того, щоб негайно ж не висловити свою опінію з цієї теми джентльменові по сусідству. Першим м-ра Ганіфута перебив д-р Фокскасл, звернувшись до нього з висоти свого велетенського чорного трону:

— Дуже прикро мені бачити, як ви, сер, знаний і щирий шанувальник магії, фантастичними балачками й дикими вигадками накликаєте на неї лиш лиху славу. Містере Сеґундусе, — д-р Фокскасл озвався до джентльмена, котрого вважав винним у зчиненій веремії, — я не знаю звичаїв вашого рідного краю, але тут, у Йоркширі, ми не шануємо людей, хто будує свою репутація за рахунок чужого душевного спокою.

Решта слів д-ра Фокскасла потонула в гучнім та гнівнім лементі прихильників м-ра Ганіфута й м-ра Сеґундуса. Наступний джентльмен, котрий спромігся перекричати галас, поцікавився, що ж так підкупило м-ра Сеґундуса та м-ра Ганіфута. Адже зрозуміло, що Норрелл несповна розуму, нічим не краще від будь-якого склистоокого шаленця, що стовбичить на розі вулиць і горлає, нібито він Король Крук.

Перезбуджений джентльмен із пісочного кольору чуприною заявив, що м-р Ганіфут і м-р Сеґундус мали би вмовити м-ра Норрелла негайно покинути дім й тріумфально прибути в Йорк у відкритому (січень надворі!) екіпажі, так щоб джентльмен із пісочною чуприною міг услати його шлях плющовим листям[18]; а ще один дід з-під каміна пристрасно щось говорив, та його старечий голос виявився слабкий, і ніхто не мав снаги до нього дослухатися.

Поміж інших був і високий розважливий чоловік на прізвище Торп. Цей джентльмен дуже кепсько знався на магії, та міг похвалитися здоровим глуздом, що не часто траплялося серед магів. Йому завжди здавалося, що м-ра Сеґундуса слід заохочувати в його пошуках, куди подівалася практична магія з Англії, хоча, як і решта, м-р Торп не сподівався, що м-р Сеґундус так швидко знайде відповідь на своє запитання. Та коли вони вже мали відповідь, м-р Торп вважав, що від неї не можна просто взяти й відмахнутися.

— Джентльмени! За словами містера Норрелла, він практикує магію. От і добре. Про Норрелла ми знаємо мало, хіба що про рідкісні тексти, які нібито в нього є, і хоча би через це не варто зневажати його твердження, належно їх не обдумавши. На його користь говорять такі аргументи: двоє з нашого числа — обоє виважені вчені — бачили Норрелла на власні очі, відтак приїхали переконані. Ви вірите в цю людину, — повернувся він до м-ра Ганіфута. — Це можна прочитати на вашому обличчі. Значить, побачили щось, що вас переконало. Чи не зволите нам про це розповісти?