Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

— Тоді нехай це буде наш собор за два тижні в п’ятницю[21].

М-р Робінсон заявив, що в разі коли м-р Норрелл не спроможеться продемонструвати ніякого магічного діяння, він публічно відцурається всіх своїх претензій зватися магом-практиком, ба більше — відмовиться від усякого звання мага і заприсягнеться більше ніколи таким не послуговуватися.

— Навіщо заходити так далеко? — промовив м-р Торп. — Ми зовсім не хочемо його карати; ми просто хочемо перевірити його здібності.

Осяйний усміх м-ра Робінсона трошки потьмянів, ніби він мусив повідомити щось неприємне і не дуже знав, із чого почати.

— Заждіть, — озвався м-р Сеґундус, — давайте послухаємо: ми ще не чули другої частини угоди і не знаємо, чого хочуть від нас.

М-р Робінсон кивнув. Схоже, м-р Норрелл хотів добитися такої ж самої обіцянки від кожного мага в Йорку. Іншими словами, в разі його успіху Товариство магів міста Йорк має негайно саморозпуститися і більше ніколи жоден із його магів не матиме права так зватися. Зрештою, зауважив м-р Робінсон, це лише справедливо, бо таким чином м-р Норрелл доведе, що він єдиний істинний маг у Йоркширі.

— Чи буде яка-небудь третя, незалежна, сторона, яка засвідчить, мало місце магічне діяння чи ні? — поцікавився м-р Торп.

Це питання, здається, спантеличило м-ра Робінсона, і він перепросив наперед, якщо неправильно його зрозумів, бо найменше в світі хотів би кого-небудь образити, та поцікавився, чи справді всі присутні джентльмени — маги.

Звісно, так, аякже, закивало головами товариство магів міста Йорк, вони всі тут маги.

Тоді невже, поцікавився м-р Робінсон, вони не здатні розпізнати магічне діяння? Хіба є хто більш підхожий для цього?

Ще один джентльмен спитав, до якої саме магії збирається вдатися м-р Норрелл, і м-р Робінсон ґречно перепросив та вибачився, вдавшись до розлогих пояснень, що не зможе просвітити їх, бо не знає сам.

Якби треба було викласти всі ті плутані й чималі суперечки, через які пройшли маги товариства міста Йорк, перш ніж підписати угоду з м-ром Норреллом, мої читачі втомились би, а їхній терпець піддався би значним випробуванням. Багато хто поставив свій автограф через марнославство; вони привселюдно заявили, мовляв, не вірять у здатність Норрелла чарувати, привселюдно кинули йому виклик, і за таких обставин було би повною дурницею міняти свою думку — принаймні їм так здавалося.

З іншого боку, м-р Ганіфут підписався під угодою саме тому, що вірив у магію Норрелла. М-р Ганіфут сподівався, що, продемонструвавши здібності в такий спосіб, м-р Норрелл здобуде собі широку відомість та славу і відтак прислужиться магією своїй батьківщині.

Декотрі джентльмени були змушені підписати угоду, бо припускали (чи не під впливом самого м-ра Норрелла, який висловив свою думку через Робінсона), інакше визнають, ніби самі не є істинними магами.

Отак один за одним отут і на місці маги міста Йорк поставили свої підписи на документі, який приніс м-р Робінсон. Останнім лишився м-р Сеґундус.

— Я не буду, — заявив він. — Магія — це моє життя. Хоч м-р Норрелл, безперечно, має рацію, коли говорить, що я нікчемний учений, та що ж я без неї робитиму?

У залі запанувала тиша.

— А! — озвався м-р Робінсон. — Ось воно як! Сер, ви точно впевнені, що не підписуватимете угоду? Адже погляньте, її скріпили підписами всі ваші друзі. Ви лишитеся сам один.

— Впевнений, — відповів м-р Сеґундус. — Дякую.

— А! — правив далі м-р Робінсон. — У такім разі мушу зізнатися, що не знаю, як чинити далі. Мій віродавець ніяк не застеріг, що робити в разі, коли підпишеться тільки частина джентльменів. Уранці я пораджуся зі своїм віродавцем.

Хтось почув, як д-р Фокскасл зауважив джентльмену, званому чи то м-р Гарт, чи то м-р Гант, що на їхнє спільне лихо веремію вкотре зчинив чужинець.

За два дні д-ра Фокскасла знову зустрів м-р Робінсон, тепер зі звісткою, що за такої особливої нагоди м-р Норрелл буде радий не зважати на відмову м-ра Сеґундуса підписати угоду і вважатиме її укладеною між ним і всім товариством магів міста Йорк за винятком м-ра Сеґундуса.