Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Та м-р Ганіфут якось дивно поставився до запитання. Спершу він вдячно посміхнувся м-рові Торпу, так наче тільки й чекав на справжню нагоду повідати всім про чудові підстави вірити м-ру Норреллу та його заявам про заняття магією. Він розтулив вуста; він раптом замер; він озирнувся: всі ті чудові підстави, які ще мить тому здавалися суттєвими, раптом розвіялися на туман та розчинилися в роті, й крихтою не затримавшись на зубах чи язику, щоб вистачило скласти осмислене речення. І м-р Ганіфут щось пробурмотів про чесний вираз на обличчі м-ра Норрела.

Товариство міста Йорка такою відповіддю годі було вдовольнити — а якби вони на власні очі бачили вираз обличчя м-ра Норрелла, то дослухались би до неї ще менше. Тож Торп розвернувся до м-ра Сеґундуса і запитав:

— Містере Сеґундусе, ви також бачили містера Норрелла. Якої ви про нього думки?

У товаристві магів Йорка тільки зараз помітили, як зблід м-р Сеґундус, і дехто із джентльменів пригадав, що він не відповів на їхні привітання, наче ніяк не міг зібратися з думками.

— Вам зле, сер? — лагідно перепитав м-р Торп.

— Ні, ні, — пробурмотів м-р Сеґундус, — пусте. Дякую.

От тільки вигляд він мав настільки розгублений, що інший джентльмен поступитися йому стільцем, а третій пішов по келих білого вина, поки перезбуджений джентльмен із пісочною чуприною, котрий перед цим висловив бажання услати шлях м-ра Норрелла плющовим листям, потайки плекав надію, що на м-ра Сеґундуса так діють чари і на всіх них чекає щось надзвичайне!

— Дякую, — зітхнув м-р Сеґундус. — Мені не зле, але весь минулий тиждень я якийсь неповороткий і нетямущий. Місис Плезанс дає мені ароурут[19] і напуває відваром локриці, але все марно. Та мене це не дивує, бо здається, справа в голові. Мені вже ліпше. Якби ви мене, джентльмени, спитали зараз, чому я вірю, що в Англію повернулася магія, я би сказав: це тому, що я бачив, як вона твориться. Найбільше враження сотворена магія справляє тут і тут… — м-р Сеґундус показав на лоба і на серце. — І все одно, я знаю, що нічого такого не бачив. У нашій присутності Норрелл не чарував, тому, мабуть, мені це все примарилося.

І знову джентльмени йоркського товариства магів жваво загомоніли. Слабкий джентльмен слабко усміхнувся і спитав, чи хто щось утямив.

— Боже мій! — вигукнув м-р Торп. — Це повне безглуздя — сидіти тут і сперечатися, чи містер Норрелл може чарувати, чи ні. Гадаю, ми всі розважливі люди, тож, по-моєму, відповідь проста: ми запросимо містера Норрелла продемонструвати нам щось магічне на доказ своїх слів.

Пропозиція виявилася настільки розумною, що маги на якусь мить аж замовкли, хоч «розумна» і не означає, буцімто всі на неї пристали одностайно. Анітрохи! Декого з магів — передусім д-ра Фокскасла — вона геть не задовольняла. Просити м-ра Норрелла про демонстрацію означало наразитися на небезпеку, що він і справді практикуватиме магію. А практичну магію їм ажніяк не хотілося бачити; їм кортіло тільки читати про неї в книжках. Інші вважали, що Товариство міста Йорк виставить себе на посміховисько навіть таким дріб’язковим учинком. Урешті-решт більшість магів погодилася з м-ром Торпом:

— Ми як учені, як джетльмени маємо принаймні дати містерові Норреллу нагоду продемонструвати свої вміння.

Приставши на те, маги вирішили написати ще одного листа м-ру Норреллу.

Усі беззастережно зрозуміли: м-р Ганіфут та м-р Сеґундус дуже кепсько впоралися принаймні з завданням, що стосувалося дивовижної бібліотеки м-ра Норрелла, бо поводилися напрочуд безглуздо і не змогли розповісти нічого путнього. Що вони бачили? О, книги, багато книг. Невже так багато? Так, тоді здалося, на диво багато. Рідкісних книг? Ах, напевно. Їм дозволили брати їх у руки, розгортати? О, ні! М-р Норрелл не наважився на таке. Але ж заголовки вони бачили? Так, бачили. То які ж заголовки в тамтій книгозбірні? Вони не знали, не пам’ятали. М-р Сеґундус пригадав, що назва одного з трактатів починалася на П, і на цім його відповідь не тільки почалася, але й закінчилася. Така от чудасія.

М-р Торп і раніше мав намір власноруч написати листа м-рові Норреллу, але серед присутніх було забагато магів, котрі у відповідь на зухвальство м-ра Норрелла головним чином збиралися образити його, і ці маги мали рацію, що найкращим способом завдати образи м-ру Норреллу буде дозволити д-ру Фокскаслу написати цей лист. Так і вчинили. За якийсь час прийшла гнівна відповідь: