Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Минуло двадцять хвилин по годині, і джентльмени з йоркського товариства уже заходили до храму через двері південного трансепту. Дехто навіть озирався навколо, так ніби від усього серця прощався з білим світом, який боявся більше не побачить.

3 Камені Йорка

лютий 1807 року

Навіть у найкращі часи будь-яка стародавня велика церква взимку — сумовите місце; ніби холод сотень зим зберігається в її каменях і поволі сотається назовні. У холодній вогкій сутіні собору джентльменам із товариства міста Йорк довелося стояти і чекати на диво, що мало би їх приголомшити, хоч не мали найменшої певності, що несподіване чудо порадує їх.

М-р Ганіфут намагався підбадьорювати товаришів своїми усмішками, але як на джентльмена, що роками вправлявся у мистецтві дружнього усміху, то спроба вийшла не дуже вдала.

Аж ось закалатали дзвони. То було в святого Михаїла-з-Дзвіницею, дзвонарі якого били щопівгодини, але всередині собору ті звуки ніби долинали з далекої далечини, з іншого краю. Радісним цей дзвін було не назвати. Джентльмени з товариства міста Йорк добре знали, що дзвони часто йдуть пліч-о-пліч із магією, особливо тих неземних створінь, що їх звуть фейрі. За сивої давнини люди знали: сріблястий передзвін часто знаменує момент, коли якогось невимовно прекрасного англійця чи англійку ось-ось викрадуть фейрі і навіки заберуть із собою жити в дивний, примарний край. Навіть Король Крук (сам англійського роду, а не один із фейрі) мав прикру звичку викрадати чоловіків і жінок, аби ті складали йому товариство в одному із замків у Інакшім Краю[22]. Проте, якби я чи ви мали магічну здібність захоплювати будь-кого й утримувати його до скону віків, якби ми з вами мали перед собою цілий білий світ на вибір, наважуся припустити, що цей вибір упав би на когось принаднішого від магів із Ученого товариства міста Йорк. Однак ця думка не розрадила жодного джентльмена в Йоркському соборі й навіть нікому не прийшла в голову, відтак дехто замислився, наскільки ж сильно розсердив м-ра Норрелла лист д-ра Фокскасла, і почав боятися по-справжньому.

Дзвони враз замовкли, як звідкілясь згори, із мороку тіней над головами, пролунав голос. Маги понашорошували вуха, намагаючись розібрати слова. Багато кого пойняла така бентежна бентега, аж їм здалося, що це звучать чарівні Настанови, як у казках про фейрі[23]. Можливо, йшлося про якусь таємну засторогу. Адже магам було добре відомо із казок, що такі Настанови й застороги зазвичай трохи чудні, але навряд чи складні для виконання. Принаймні на перший погляд. Зазвичай вони схожі на «Не їж останню цукрову сливу із синьої банки в кутку буфета» або «Не бий жони полиновою різкою». Однак усі казки про фейрі погоджуються на тому, що обставини завжди перешкоджають людині, котра одержала Настанови, вона повсякчас примудряється чинити саме те, що заборонено, а тому її напевне чекає страшна доля.