Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Сподіваюся, моїм читачам знайоме це давнє англійське місто, що водночас є і єпископською резиденцією, бо інакше, боюся, символізм обраного м-ром Норреллом місця лишиться незбагненним. Адже треба розуміти, що в давньому англійському місті та єпископській резиденції старожитній собор не просто одна зі споруд; це всім спорудам споруда — відмінна як за розміром, так і за красою та величчю. Навіть у наш модерний час, коли давнє англійське місто обросло вишуканими додатками громадських споруд і зібрань (а в Йорку їх не бракувало), собор однаково панує над усім як свідчення побожності наших пращурів. Це так ніби в місті є щось значніше від самого міста. Чвалаючи в справах по бруду вузеньких вулиць, ви подекуди губите з поля зору собор, та варто вийти на відкритий простір — й ось він раптом на виду, вищий і більший від будь-якого іншого будинку. В цю мить подорожній розуміє, що він у самісінькім серці міста, а всі вулиці й завулки урешті-решт ведуть сюди, в хитросплетіння таємниць, значно глибших, ніж м-р Норрелл міг би собі уявити. З цими думками м-р Сеґундус ввійшов у двір собору, зупинившись у голубому затінку його західного фасаду. А ось із-за рогу велично виплив д-р Фокскасл, схожий на пузатого чорного вітрильника. Помітивши й собі м-ра Сеґундуса, він ліг на інший галс і підійшов привітатися.

— Коли ваша добра ласка, містере Сеґундусе, — проказав д-р Фокскасл, — чи не могли би ви представити мене містерові Норреллу? Мені давно кортить познайомитися з цим джентльменом.

— Матиму за велику радість, сер! — м-р Сеґундус роззирнувся. Негода позаганяла людей у приміщення, і білим килимом перед великим сірим храмом блукало лиш декілька темних постатей. При ближчому розгляді виявилося, що всі вони джентльмени товариства міста Йорк або ж тутешній клір чи служки при соборі: паламарі, сторожі, підпомічники регентів, провости, трансептові підмійтали тощо, — яких старші вигнали під сніг займатися церковними справами.

— Мав би за велику радість, сер, — повторився м-р Сеґундус, — догодити вашому побажанню, та я не бачу містера Норрелла.

Але хтось тут усе-таки був.

Цей хтось стояв самотньо в снігу якраз навпроти собору. Похмурий хтось, не дуже поважний хтось, що зараз розглядав м-ра Сеґундуса та д-ра Фокскасла із величезним зацікавленням. Довгі пасма лягали на плечі, немов чорний водоспад; у рішучому худому обличчі, здавалося, є щось покручене, немов той корінь дерева; чоловік мав довгий тонкий ніс і бліду шкіру, хоча в цілому його лик був темний — можливо, через чорні очі, можливо, через довгий чорний і масний чуб. За якусь мить чоловік підійшов до двох магів, вклонився для годиться, перепросив за втручання та зауважив, що вони справляють враження джентльменів, котрі прибули сюди в тій самій справі, що й він сам. Його звуть Джон Чилдермасс, і він повірений м-ра Норрелла у певних справах (хоч і не уточнив, яких саме).

— Здається мені, — замислено сказав м-р Сеґундус, — я впізнаю ваше обличчя. Певно, ми вже раніше бачилися?

Темним обличчям Чилдермасса пробігла якась мінлива хвиля, але вона зникла враз, тож неможливо було сказати, збирався він насупитися чи засміятися.

— Я часто приїжджаю до Йорка в справах містера Норрелла, сер. Можливо, ми бачилися в котрійсь із книгарень міста?

— Ні, — заперечив м-р Сеґундус. — Я вас бачив у… прямо уявляю вас у… Де ж?.. О! Зараз-зараз, крутиться на язику!

Чилдермасс повів бровою, ніби дуже в цьому сумнівався.

— Але ж містер Норрелл буде тут власною персоною? — запитав д-р Фокскасл. Чилдермасс перепросив і заявив, що навряд чи м-р Норрелл приїде; він не бачив причин, навіщо м-рові Норреллу сюди являтися.

— Ага! — вигукнув д-р Фоккасл. — То він визнає свою поразку, правда? Ну й ну. Сердешний джентльмен. Боюся, почувається останнім дурнем. Хай там як, а це була шляхетна спроба. Ми не тримаємо на нього зла за його старання. — Д-рові Фокскаслу аж відлягло від серця, що він не побачить магії, тому на слова він не скупився.

Чилдермасс іще раз перепросив у д-ра Фокскасла; здається, д-р Фокскасл хибно його зрозумів. М-р Норрелл, безперечно, учинить магію, але в абатстві Гертф’ю, а її результат буде видно в Йорку.

— Джентльмени, — заявив Чилдермасс д-рові Фокскаслу, — надто полюбляють свій затишок біля каміна і покидають його лише в крайньому разі. Смію припустити, сер, що якби вам хоч трошки було видно сьогоднішню справу з власної вітальні, ви би не стояли зараз тут, змерзлий та промоклий.

Д-р Фокскасл голосно засопів і подарував Джону Чилдермассу погляд, який говорив, що на думку д-ра Фокскасла Джон Чилдермасс — страшенний нахаба.

Проте Чилдермасса, схоже, мало обходила опінія д-ра Фокскасла, і він ажніяк не розгубився, радше навіть, потішився.

— Час настав, джентльмени, — проказав він. — Займайте свої місця в соборі. Я певен, ви дуже шкодуватимете, якщо пропустите бодай щось, коли так багато на кону.