Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

— А це одна з найбільших переваг нашого способу мандрувати. Він може й зовсім не виходити з дому, якщо не хоче. Світ — усі світи — самі прийдуть до нас, — Стрейндж змовк і роззирнувся. — Краще мені далі не відходити — Норрелл уже трохи задалеко. З певних причин, пов’язаних із закляттям, нам не варто дуже віддалятися одне від одного. Арабелло, — мовив він із серйозністю, зовсім йому не притаманною, — мені було нестерпно боляче від самої думки, що ти в полоні під землею. Я зробив би все — геть усе, — щоби повернути тебе на волю.

Арабелла взяла чоловіка за руки; очі її сяяли.

— І ти це зробив, — прошепотіла вона.

Вони довго дивилися одне на одного, і тієї миті здавалося, що все так, як і було завжди, — ніби вони ніколи й не розлучалися; але вона не запропонувала піти за ним у Пітьму, а він про це не попросив.

— Одного дня, — мовив Стрейндж, — я знайду потрібне закляття і розвію Пітьму. І того дня я повернусь до тебе.

— Так. Одного дня. А доти я чекатиму.

Він кивнув і вже збирався піти, але загаявся.

— Белл, — мовив він. — Не носи чорне. Не будь удовою. Будь щасливою. Саме так я хочу думати про тебе.

— Обіцяю. А як мені думати про тебе?

Стрейндж замислився, а тоді засміявся.

— Думай, що я встромив носа у книжку!

Вони поцілувались. А тоді маг розвернувся на каблуках і зник у Пітьмі.

Подяки

Насамперед я хочу подякувати безмежно чудовому Джайлсу Ґордону, якого нам так бракує. Я дуже пишалася тим, що він мій агент. І досі пишаюся.

Також висловлюю особливу подяку Джонні Ґеллеру за все те, що він зробив, відколи Джайлс пішов у засвіти.

За підтримку, коли я тільки починала роботу над цією книжкою, щиро вдячна Джеффу Раймену, Елісон Пейс (якої мені також дуже бракує), Тінч Мінтер та її письменницькій групі, зокрема Джуліан Голл.

За підтримку на всьому шляху дякую своїм батькам Дженет та Стюарту, Патріку та Терезі Нільсен-Гейденам, Еллен Детлоу, Террі Віндлінґ та Нілу Ґейману, чия щедрість до інших письменників незмінно вражає мене.

За допомогу з іноземними мовами дякую Стюарту Кларку, Саманті Еванс, Патріку Марселю і Джорджії Ґріллі. За допомогу у розплутуванні складних питань наполеонівських воєн і морської історії дякую Ніколасу Блейку (зайве казати, що помилки, які лишилися, — цілком на моїй совісті). За надзвичайно проникливі зауваги та пропозиції дякую Антонії Тілл. За написання надзвичайно корисних книжок дякую Елізабет Лонгфорд («Веллінґтон») та Крістоферу Нібберту з Беном Вайнребом («Лондонська енциклопедія»).

Дякую Джонатану Вайтленду, який не шкодує свого часу й майстерності на те, щоб «Маки» працювали — і, відповідно, щоб книжки писалися.

І головне — дякую Колінові, який займався усім, щоби я могла писати, який ніколи не скаржився і без якого ця книжка навряд чи взагалі побачила би світ.

Додаток

До виходу «Джонатана Стрейнджа і містера Норрелла» видавництво «Блумсбері» створило сайт jonathanstrange.com, який уже багато років як не працює — а шкода, бо там, зокрема, було опубліковано думки двох головних персонажів книги і про роман, і про його авторку. Зайве буде казати, що ці тексти написала сама Сюзанна Кларк.

Лист м-ра Норрелла редакторові «Таймс»

ЯКНАЙСЕРЙОЗНІША ЗАСТОРОГА ЛЕГКОВІРНИМ ОСОБАМ

До мене дійшли відомості щонайтривожнішого змісту. Адже виходить на те, що якісь люди, ім’я котрим «Блумсбері», взялися друкувати згубну книгу — цілий роман! — який має на меті переповісти історію Славного Відродження Англійської Магії. Сам я романів не читаю — і радий сказати, що не читав їх зроду, — проте усвідомлюю, що серед легковажніших верств суспільства вони користуються певною популярністю. Юні леді, дами у шлюбі, старі діви, бездумна молодь обох статей, любителі азартних ігор, розпусники та лібертіни, прислуга, що випадково чи з умислом здобула освіту, неналежну їхньому станові, — усіх цих нероб можна зустріти всякої години дня та ночі за читанням романів.

Я зневажаю всі романи незалежно від того, чому вони присвячені. Кажуть, од них затуплюється розум, розхитуються моральні підвалини, розвиваються нездорова допитливість і схильність до інфекцій грудей і очей. Усе це напрочуд страхітливо, але, на щастя, мало мене обходить. Та коли роман удає, неначебто сприяє поширенню відомостей про Англійську Магію, — о! тоді я змушений протестувати. А значить, на мене лягає відповідальність застерегти британську публіку від жахливої небезпеки, на яку вона наразиться, просто розгорнувши цю книгу.