Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Подружжя Стрейнджів мало одну дитину, якій на тоді виповнилося щось із чотири роки. Не збігло й кількох днів, як місис Стрейндж поховали, а між Лоренсом Стрейнджем та сім’єю його покійної дружини спалахнула гаряча суперечка про долю дитини. Ерквістоуни переконували, що, згідно з умовами шлюбної угоди, велика частка грошей, що належали місис Ерквістоун, мала бути збережена для її сина, поки він доросте до повноліття. А от Лоренс Стрейндж нікого й не здивував, коли заявив, що має право чинити як йому заманеться навіть з найдрібнішою монеткою жінчиних статків. Обидві сторони звернулися до правників, які звернулися в суди — лондонський Докторс-Коммонс[87] та шотландський — з двома окремими справами. Ці дві справи — Стрейндж проти Ерквістоунів й Ерквістоуни проти Стрейнджа — розглядалися роками. За цей час Лоренс Стрейндж остаточно незлюбив сина. Йому здавалося, що малий чимось схожий на болотисте поле з напівмертвими лісками — вартує великих грошей на папері, але не спроможен приносити добрий прибуток. Якби англійські закони давали йому право спродати сина і купити навзамін кращого, він, мабуть, саме так і зробив би[88].

Тимчасом Ерквістоуни збагнули, що Лоренс Стрейндж має силу повністю занапастити життя дитини, так само як і дружини, тому брат місис Стрейндж термінового написав зятю листа з пропозицією: він щороку на певний час забиратиме племінника у власний единбурзький дім. На превеликий подив м-ра Ерквінстоуна, м-р Стрейндж не заперечував[89].

Ось так у дитинстві Джонатан Стрейндж став проводити кожні півроку в оселі м-ра Ерквінстоуна на Шарлотт-сквер у Единбурзі, де, можна припустити, його переконали в тому, що його батько не вартий високої думки. Саме там він одержав початкову освіту в товаристві трьох кузин, Марґарет, Марії та Джорджиани Ерквінстоун[90]. Звичайно ж, Единбурґ — одне з найбільш цивілізованих міст у світі, а його городяни — люди розумні й приємні, незгірш самих лондонців. І коли б він не перебував разом із подружжям Ерквінстоунів, вони робили все від них залежне, щоб хлопчина ріс щасливий, намагаючись таким чином відшкодувати йому недбальство й холоднечу, які йому доводилося зносить у батьківськім домі. Тож хіба варте подиву, що виріс він трохи розпаньканий, трохи самовільний, ще й трохи занадто високої думки про себе.

А Лоренс Стрейндж старішав, багатшав, однак не ставав кращою людиною.

За кілька днів до бесіди м-ра Норрелла та Вінкулюса в обійстя Лоренса Стрейнджа прийшов працювати новий слуга. Решта домашньої прислуги готові були йому помогти й дорадити. Вони розповіли новенькому, що Лоренс Стрейндж гордий і злостивий, що його всі ненавидять, що він понад усе на світі любить гроші та що от уже багато років, як він майже не говорив зі своїм сином. Також вони додали, що хазяїн скорий на диявольський гнів, тому боронь Боже його хоч чим образити, адже тоді не збудешся біди.

Новий слуга подякував усім за поради й пообіцяв усе запам’ятати. Та не знала прислуга, що вдача у новенького була крутіша від характеру самого м-ра Стрейнджа. Що був новенький інколи саркастичний, часто грубий, що він дуже цінував свої вміння і — відповідно — трохи зневажав здібності інших. І не розповів він про свої вади з тієї простої причини, що сам їх не бачив. Дарма що часто сперечався з друзями та сусідами, але причин він не міг зрозуміти, а тому покладав усі провини на інших. Аби ви не подумали, що в цьому розділі йтиметься лише про людей неприємних, одразу скажу, що, на відміну від Лоренса Стрейнджа, кінцем і початком чийого характеру була чиста злоба, його новий слуга являв собою значно природнішу мішанку світла й тіні. Йому не бракувало здорового глузду, і він не менш завзято боронив інших від справжніх образ, ніж самого себе — від кривд уявних.

Лоренс Стрейндж постарів і мало спав. Досить часто вночі йому краще працювалося, ніж удень, а тому він засиджувався за письмовим столом із паперами та діловими листами. Цілком природно, що зорити ночі з ним лишався якийсь із слуг, і за кілька днів після прибуття в нову господу цей обов’язок випав новачкові.

Усе йшло добре, аж поки десь по другій годині ночі м-р Стрейндж гукнув нового слугу й замовив чарочку хересу. Хоч яке просте здавалося прохання, його виконання далося новачкові нелегко. Пошукавши херес в усіх можливих місцях, він був змушений спочатку розбудити покоївку, щоб спитати її, де спить дворецький, а потім — і самого дворецького, щоб спитати, де зберігається херес. І навіть після того одразу добутись потрібної відповіді не вдалося, бо прохання м-ра Стрейнджа спантеличило самого дворецького, адже той знав, що хазяїн майже не п’є хересу. От м-ру Джонатану Стрейнджу, сину м-ра Стрейнджа, додав дворецький, розширюючи знання новачка про маєток, — от йому неабияк смакує херес, тому зазвичай одну-дві пляшки можна знайти в його гардеробній.