Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл

Слідуючи вказівкам дворецького, новий слуга роздобув херес у підвалі. Це передбачало світіння вогню, довге спускання темними холодними сходами вниз, змітання старого брудного павутиння з одежі, сильного вдаряння головою об старе іржаве залізяччя, що стирчало зі старих запліснявілих склепінь та рясного втирання крові й бруду з обличчя потому. Він таки приніс м-ру Стрейнджу чарку хересу, той умить її осушив і одразу ж замовив іще одну.

Слуга-новачок подумав, що годі з нього підвалів на сьогодні, а тому, пригадавши слова дворецького, піднявся на другий поверх у гардеробну м-ра Джонатана Стрейнджа. Нишком зазирнувши в кімнату, він побачив, що там нікого нема, хоча свічки все ще горіли. Слугу це не дуже подивувало, бо він помічав, що за багатими неодруженими джентльменами часто водиться такий грішок: вони постійно марнують свічки. Слуга заходився шарудіти по шухлядах сервантів, піднімав нічні горщики і зазирав у них, залізав під столи та стільці, заглядав у квіткові вази. (Якщо ви трохи здивовані вибором місць, де нишпорив новий слуга, можу лише сказати, що його досвід спілкування з багатими неодруженими джентльменами був значно багатший від вашого, тож він знав, що їхній спосіб порядкувати в домі дещо ексцентричний.) Як слуга й очікував, «захалявну» пляшку хересу він знайшов в одному з чобіт молодого хазяїна, де та грала ролю ложечки для взуття.

Наливаючи херес у чарку, слуга кинув погляд у дзеркало на стіні та побачив, що кімната все ж таки не пустувала. Джонатан Стрейндж сидів у фотелі з високою широкою спинкою, спостерігаючи за всіма діями слуги з виразом глибокого подиву на обличчі. Новий слуга не став виправдовуватися і не зронив ні слова, бо ніяких його слів справжній джентльмен слухати не став би. Інший слуга зрозумів би без зайвих пояснень. І новачок пішов геть.

Від часу своєї появи в будинку новий слуга сподівався вивищитися над іншою челяддю. Йому здавалося, він розумніший, досвідченіший, а тому має природне право радити обом Стрейнджам найперше в усіх складних справах, які б їм не траплялися. Подумки він уже чув, як йому кажуть: «Знаєте, Джеремі, це настільки важлива справа, що я не можу її довірити нікому, крім вас». Буде перебільшенням сказати, що він ураз облишив ці сподівання, але не міг уже заплющувати очі на те, що Джонатанові Стрейнджу не дуже припало до вподоби спостерігати, як в його особистих апартаментах слуга відкорковує пляшку вина з хазяїнових персональних запасів.

А тому слуга-новачок увійшов до кабінету Лоренса Стрейнджа з підскубаними амбіціями та в небезпечно роздратованім настрої. М-р Стрейндж миттю випив другу чарку хересу та зауважив, що, напевно, волів би ще однієї. При цих словах слуга здушено заволав, смикнув себе за чуба та вигукнув:

— То чому ж, на Бога, ви про це не сказали одразу, старий ви дурню! Я би приніс цілу пляшку!

М-р Стрейндж із подивом глянув на нього та спокійно зауважив, що утримається від добавки, якщо це завдає стільки клопоту.

Новий слуга повернувся на кухню (міркуючи, нагрубив він хазяїнові, чи ні). За кілька хвилин знову задзеленчав дзвоник. М-р Стрейндж сидів за столом із листом у руці, вдивляючись у чорну як смола дощову ніч.

— На горі проти нас живе один чоловік, — промовив він, — і цього листа, Джеремі, йому потрібно доставити ще до схід сонця.

«А! Як швидко все починається! — подумалося слузі. — Нагальна справа, що її конче необхідно завершити під покровом ночі! Що б воно означало, як не рахувати, що він уже звернувся саме по мою допомогу, а не чию-небудь іншу?» Надзвичайно влещений, він радо повідомив, що негайно ж рушатиме, і взяв загадкового листа, на якому виднівся тільки загадковий напис — «Віверна»[91]. Слуга запитав, чи є в того будинку якась назва, щоб у разі коли він заблукає, можна було спитати дорогу.

Спершу м-р Стрейндж почав було говорити, що ніякої назви немає, але потім, затнувшись, сказав:

— Шукай Віверну з ферми «Розбите серце», — і додав, що з битого шляху потрібно буде зійти біля поламаної хвіртки навпроти пивниці Блекстока; доріжка за нею приведе прямо до ферми «Розбите серце».

Отож, новий слуга пішов осідлав коня, взяв великий ліхтар і рушив у путь. Ніч видалася жахлива. Різкий вітер завивав і люто сік пасмами дощу, вода затікала в усі шпаринки, вершник швидко змок до рубця і змерз на кістку.