Елементал

Але інцесту не вийшло, свою кров я змішу вав лише з мужиками, і вперше це сталось тоді, коли Салман повів нас на Первомайськ. Про той похід Радуєва верещав увесь світ (ах, ах, захопили лікарню!), насправді ж ми захопили в полон півсотні копарів та дванадцять дагес танських омонівців, але саме біля лікарні дурна куля чи не з того ж «красавчика», якого я так полюбив ще в армії, зачепила моє плече, і права рука повисла, як ганчір’яна. Болить зараза, ще й теліпається, хоч одірви і викинь, бо ж за кожним «теліп» темніє в очах. Тоді в лікарняній їдальні я взяв круглу чорну хлібину, підмостив її під пахву, і мені стало набагато легше, бо рука вже не гойдалася. Так із тією хлібиною і повертався назад через гори, а коли зупинилися на привал, побачив, що той буха нець уже мокрий від крови, він убирав мою крівцю, як губка. Я поклав його на камінь су шитися, а сам, уже з перев’язаним плечем, заснув. Прокинувся, глядь - немає моєї хліби ни, тільки хлопці посміхаються в бороди й вуса.

- Ми її з’їли, - сказав Мовсар, справжній шайтан, який на ходу міг зняти акумулятор з «бетеера». - На ось мою папаху, підклади.

Саме з Мовсаром і Султаном Чорним ми поїхали в гості до Лабазанова, який називав себе Робін Ґудом. Він тоді стояв в одному буарі* в Урус Мартанівському районі, і ми спершу хотіли зробити туди нічну вилазку, але Радуєв нас відрадив.

____________________

* Село (чечен.)

- На хера такі ландиші, - сказав Салман, який колись навчався в інституті народного гос подарства в Ростові і там набрався грамоти. - Ви що, теж хочете погратися в середньовічних героїв? Я не збираюся шукати вас на тому світі**. Домовлюся по телефону з Русланом, і ви поїдете до нього на білому кабріолеті.

__________________

* За повідомленнями ЗМІ і твердженнями російських воєначальників, Салман радуєв гинув тричі. Четвертий раз він воскрес у Лефортовській тюрмі, але в особі свого блідого двійника.

Білим кабріолетом був допотопний ГАЗ-69 з одірваним верхом. На ньому ще за радянської влади їздив, щонайменше, голова колгоспу, а в бездоріжжя, можливо, навіть секретар райко му. Ми запакували його повним БК* і, самі теж при параді, подалися втрьох у буар. Мовсар ще сказав, що коли накладемо головами, то з нас виліплять трьох дурнів** і поставлять у Ножай Юрті.

- А чому в Ножай Юрті? - спитав я.

- Бо там народився Салман.

Однак Робін Ґуд зустрів наш білий кабрі олет не в буарі, а за селом на шосейній розвилці, з охороною, як і годиться, чи, може, ліпше сказати, зі свитою, і це, треба зізнатися, був справжнісінький шайба***, не менший за Султана Чорного. Під два метри зростом, тугий, накачаний, а глибоко запалі очі так близько поставлені одне до одного, що нагадували дуло двостволки. На ньому було стільки військової амуніції, що треба мати здоров’я, аби все те носити: автомат з підшивним до ствола ґрана тометом, два пістолети Стєчкіна із запасними обоймами, рація, ніж, «лимонка»… Цікаво, що при цьому в нього були вільні руки, і Робін Ґуд ще вхитрявся однією перебирати чотки.

- А чотки тобі навіщо? - спитав наївний Султан Чорний.

- Кидаю курити. Допомагає, - відповів Робін Ґуд, і голос у нього теж був такий, що можна присмирити не тільки дівчат абхазького узбережжя.

___________________

* Бойовий комплект.

** У Грозному стояв пам’ятник трьом російським визволителям, який у народі називали «три дурні».

***Так чеченці називають кремезних чоловіків, переважно російських солдатів.

Взагалі то Султан добре знав Лабазанова, той також колись був в охороні Дудаєва, підко тився до нього ще в серпні дев’яносто першого, коли під час ґекачепістського шарварку втік із слідчого ізолятора разом із своєю бандою, ось ми, Джохаре, які борці зі старим режимом. Тоді ще всяк, хто виходив з тюрми, був героєм, і Джохар розчулився, пригрів їх коло себе, а потім усе й почалося. Почалося і закінчилося тим, що Лабазанов учинив заколот проти президента, дійшло навіть до стрілянини, під час якої загинув Русланів брат, і сухумський мафіозі втік у Надтеречний район, контрольований росія нами, втік із жадобою кровної помсти.

Пригрів Джохар гадюку на грудях, думав тепер Султан Чорний, бо чотки в руках Лаба занова, які він перебирав так незграбно, нага дували дохлу гадину. Вах, як не пощастило чеченцям із цими Русланами, думав Султан Чорний, - Руслан Лабазанов, Руслан Хасбу латов…

- То про що буде базар? - запитує Робін Ґуд, намотуючи «дохлу гадину» на великий палець, а Мовсар на мене киває, тут ось питан нячко в нашого друга до тебе, делікатне дуже питаннячко, не знаємо, з чого й почати, і я, щоб не сполохати його, почав з того, що пропала моя сестра, вдома усі хвилюються, а від неї ніякої звістки. Нам нічого не треба, нехай живе собі як хоче, тільки б знати, де вона і чи жива здорова.

Асею її звуть, Біслан приїхав до Києва, забрав…

- Не забрав він її, - сказав Робін Ґуд. - Сама побігла за ним, як сучка. - При слові «сучка» Султан із Мовсаром поправили свої автомати на плечах, а мені, навпаки, полег шало. - Там усе по чесному, я на цьому товарі розуміюся, повірте мені. Любов у них.