Елементал

Але я одного разу запитав Асю цілком сер йозно, - та чого тут правду ховати, запитав після того, як ми вперше з нею зляглися у яблу невому садочку біля університетських гурто житків на вулиці Ломоносова, яку ми називали Лупиніс авеню, - так от, я тоді запитав Асю, котра потемки шукала в траві свої колготки, чи піде вона зі мною до Холодного Яру сестрою жалібницею (сестра, сестра…), і вона як майбутній професійний медик сказала «піду», ще й процитувала Пісню над піснями із Біблії, яка тоді в нас тільки входила в моду: «О, коли б ти мені був за брата, що перса ссав в нені моєї, коли б стріла тебе я на вулиці, цілувала б тебе, - і ніхто мені не докоряв би». І то вже майже дійшло до інцесту, коли після другої цитати: «Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, - і нутро моє схвилювалось»… - я роздер на ній щойно зодягнуті колготки і споживав свого стільника разом із медом своїм.

__________________

*Боєць загону «Беркут».

А потім лежачи навзнак і дивлячись, згідно з усіма правилами кохання, в зоряне небо, спитав прозаїчно: «А ти знаєш, як загинув отаман Холодного Яру Василь Чучупак?*

Ні? Його на здоганяла червона кіннота, й ось коли вже отаман, що також мчав верхи, був у безпеці, йо го кобила англо арабка Зірка раптом зірва лася за жеребцями, розвернулася й побігла прямо на кінноту. Потрапивши в оточення, Чу чупак вистріляв усі набої із «Люйса», а потім і сам застрелився. Тому й тепер місцеві селяни кажуть: «Василь загинув через кобилу».

Ось так, почали з Пісні над піснями, а закін чили пророцтвом, що справдилось, - може, тому мене іноді переслідують сугестії кентавра, як оті, що напосіли були в прізоні.

Я запалюю вже третю товсту сиґарету «Gitanes». Ібрагім запізнюється. Він, як і Муса, рев нує мене до привілейованої ролі у цьому завданні, ревнує до Хеди, і цим запізненням хоче показати, що я тільки виконавець, а ке рівник операції - він. Я його ще не бачив увіч, тільки розмовляв телефоном, однак і на відстані відчув цей уражений гонор, зверхній смішок, коли я сказав, що чекатиму на нього в ресторані готелю «Росія» - не найкращому місці, звісно ж, для конспіративних зустрічей, але я не знав Москви і повівся, як наївний провінціал азіят, котрого насамперед тягне до лобного місця на Красній площі.

_____________________________

*Василь Чучупак (1894 - 1920 рр.) - організатор бо ротьби проти російських білих та червоних окупантів у 1919 - 1920 рр.

Нарешті на вході, який я пантрував боковим зором, з’явилася особа, що явно представляла непредставлену націю, тому я прибрав позу, гідну, щонайменше, доктора Майкла Ван Пра аґа. Проте й особа справляла враження: худий, сухожилий, він так упевнено, безпомильно рушив до мене, що якби від нього падала тінь, то вона перекидала б столи, повз які він про ходив, разом з клієнтами.

Даремно я набундючився.

- Вас чекають унизу, - сказав неп* і так само залізно пішов у зворотному напрямку.

___________________

* Скорочення від «непредставлений».

Мені нічого не лишалося, як і собі не по спішати: розрахувавшись з офіціантом, я до палив сиґарету, тоді повагом, перевальцем пішов до ліфта. Тут мене терпляче очікував неп, і ми спустилися вниз, туди, де на слизькій бруківці ковзалися непідковані блохи.

Недалечко від того місця, де колись німець чудопал Руст посадив свого літачка, безпе решкодно подолавши всі кордони, стояв антрацитовий джип могила, і тільки тут неп чемно, але з гідністю відчинив мені задні дверцята.

Я сів поруч із вишукано костюмованим джентльменом, розуміючи, що це, нарешті, і є Ібрагім, а неп скочив на переднє сидіння, де за кермом сидів його цілковитий аналог, точні сінька копія, що дозволило мені відразу охрес тити цих близнюків Смітом і Вессоном.

- Поговоримо тут, коротше, - сказав Ібрагім, - тут, коротше, найнадійніше місце, коротше, а готелі, та ще такі, як «Росія», корот ше, завжди були кублами фіскалів. - Заледве не після кожного слова він встромляв оте «коротше», хоч від того виходило вдвічі довше.

Та я був згоден із ним, що розмовляти в «могилі» набагато безпечніше.

Вессон розвернувся убік Москви ріки, викермував на набережну, з його лінькуватих рухів було видно, що він просто катається. І хоч до північної столиці майже докотилося літо, на ньому, як і на Смітові, полискувала лайкова бобочка. Я їх розумів: самому доводиться іноді зодягатися не до сезону, коли, кров з носа, потрібні кишені.

- Коротше, - вів далі Ібрагім, - ми тобі підібрали хазу, коротше, квартиру, бо в готелі добре тільки курей топтати. Але й на хазі ти не засидишся. Бо ми вже, коротше, багато знаємо.

Якщо Путята не водить за носа Руслана*, то ми… - Він раптом затнувся, зайшовши далеко зі своїм «коротше», і заткнув рот сигаретою.

Мені хотілося підказати йому, що для зручности найліпше було б називати цих людей Смітом і Вессоном чи, оскільки ці імена вже роздано, - Мініним і Пожарським. Або ще краще Путятою і Вишатою. Але Ібрагім був далекий від цих харків макогоників.

- Коротше, - сказав він, - ми знаємо, де той об’єкт. Ху… Поганий, коротше, об’єкт.