Читаем Феєрія для іншого разу полностью

Критика покраїть мої твори? Дарма!.. Нічого не напише? Дарма-дарма!.. Вони вже стільки виблювали ненависті, скільки могли, місяцями, щоднями, щохвилинами, аж осушили всі отруйні залози… А я саме хотів, щоб іще поплювалися! стократ більше! щоб потоки!.. я купаюсь у їхній ворожості! її потоки то шумлять, то тихнуть, а мій ковчег пливе! головне, щоб чвиркало! чвиркало!.. Злість мене зваблює! найвірніша, найупертіша й найневідразливіша супутниця світу!.. любка знавіснілих ненависників: Я! я! я!.. убивця з кинджалом! гранатою! кураре! і звеселяє, і пащекує, і гарцює на всіх балах і гулях!.. ярмарках! у сафічних глибинах!..

— Його треба читати в гамівній сорочці! Ворог загалу! викриймо його! викриймо! шок! кардіозол! марнуємо! ах, як цінуємо! ах, як мордуємо! тарабаруємо! облизуємо! купуємо!..

Ото вже психи і психулі! те що треба! а кіно? то інша річ! Шухер! Більш не граю! Мінотавр і лабіринт! хто пожирає наших читачів? обкручує, висмоктує, ковтає? Усюдисуще кіно! Не кажу про тижневики-монстри в кіосках, що підступно захоплюють одурілих роззяв, а тут їх засилля кіно додавило! Мізки, гаманці!..

Гіпнотизери темряви!.. вільгість, вогкість, плюш, солодіння, зело, золото!..

Конкуренція!

Завдання з обов'язкового читання виконали! Маєте гарний вигляд! Погляньте на цих розімлілих глядачів і глядачок, вони, хиткі і бляклі, виринають із мороку глибин, вже не знають, де північ, де південь, де захід! все плутають! ліхтарі!.. метро!.. штани, спідниці!.. навпомацки! будинки!.. статі!.. поверхи!.. що голова, що дупа!.. їм тільки б знову там сидіти… Ах, ще помаринуватись! помліти! ще! побліднути! бліді, іще блідіші!.. забутися!.. розм'якнути! розтектися… уже все тече по килимах…

Аж тут з'являюсь я! зі своїми месницькими стансами! Всі слухають! Судіть самі! Мою дошкульну ліру!

На щастя, легіон злостивців, зненависників і мудраґельців мене ніколи не полишить! я мушу дати їм поживи! і ще додати на додачу! І усміхатись! І усміхатись! Як їх причинять у божевільні, я пропав! Мушу їх злапати раніше! щоб вони встигли купити Феєрію!

А потім нехай електрошокуються і просто шокуються! мій хліб уже спечено! Ви ж бачите, як він тяжко мені дався!.. Крім пелагри й інших заморок! ще той тхір, що грюкає мені у стіну! повний набір! А ще й податкова, і фонд конфіскованого майна, і арешт «усього, що є, і більше»! і позбавлення всіх громадянських прав! І грабунки, і плагіатунки! і Арлетта, й душевні муки…

Були б у мене вільні руки! Мені всі бурі по коліна! але тепер у моєму стані — підсліпуватий, скутий, весь світ на мене гавкає й чекає під вікном нагоди мене роздерти…

Та я загавкаю удесятеро дужче!

Не тільки на сторожу і на мури я нарікаю! на класиків, мислителів передусім! їм стрелило у голову запаморочливе диво: Петрарці, Данте! Гомеру! Пруст-тпрусю! Ні тпру ні ну! несправедливість із глибини віків! Вони, бач, вимарили пекло, а нам тепер у нім горіти! і демонів там скільки хоч! орди, юрби, міріади! смокчуть сірку, мов молоко! аж щурі здихають!.. бідні тваринки!.. он що воно — стік… ми у стоках — я, Робіньоль[107], тисячі інших і ще тисячі нещасніших, ніхто ні слова, ніхто не сміє, здихаємо у камерах, хоч муками вже тисячно спокутували злочини, яких ми не вчинили! Покидаю роздуми! Про що скандал? До дупи! Куди доблукаєте? Нікчеми! Безладдя ладує та нічого не діється! демони бавляться! Небо вже не блискавичить!

О, та я когось забув, когось забув! Фальсифікантів, диверсантів-«перекласрачів»? Це теж ганебні орди! Крадії читачів! Гамериканські романи стільки-то за сторінку! Лихо на службі хаосу! зрадливий люд! хіба не підозріло? сплавляють залишки Золя вінвінним янкі! жахлива жрачка! подача «Дайджесту[108]»! Ошуканство з отруїнством! весь наш зжовклий літературний віск, як вафлі-томати! Європа-досхочу! жере, лиже геть усе! Обдирайте Мопассана, тупі йолопи! Пастор гангстер жуйкумастер! Свята Женев'єва у вигляді красуні-вамп в автомобілі та її овечки у Атілли, куктейль і гуни! Ще не те побачимо!.. і корсет!.. Ґвалт! Манон[109] і Жанна д'Арк у парі закомплексовані, пропсихоаналізовані, підсмажувані Кошоном[110] на повільному вогні…

Завтра роти пороззявляєте!.. і барила теж! жахні страхіття? читайте Івана Богослова! Бібліотекарі-киргизи готують вам такі лукавства! такі фокуси! Це додасть вам пихи! Повісять за середню освіту! Будете знати, що то вченість, ренегатство й перебіжництво… й дупочитання російських романів, а ще й фінуських, англуських, америкуських, плагіуських, проти-ваських! всі зради вилізуть вам боком!

Данденам по заслугах[111]!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Раковый корпус
Раковый корпус

В третьем томе 30-томного Собрания сочинений печатается повесть «Раковый корпус». Сосланный «навечно» в казахский аул после отбытия 8-летнего заключения, больной раком Солженицын получает разрешение пройти курс лечения в онкологическом диспансере Ташкента. Там, летом 1954 года, и задумана повесть. Замысел лежал без движения почти 10 лет. Начав писать в 1963 году, автор вплотную работал над повестью с осени 1965 до осени 1967 года. Попытки «Нового мира» Твардовского напечатать «Раковый корпус» были твердо пресечены властями, но текст распространился в Самиздате и в 1968 году был опубликован по-русски за границей. Переведен практически на все европейские языки и на ряд азиатских. На родине впервые напечатан в 1990.В основе повести – личный опыт и наблюдения автора. Больные «ракового корпуса» – люди со всех концов огромной страны, изо всех социальных слоев. Читатель становится свидетелем борения с болезнью, попыток осмысления жизни и смерти; с волнением следит за робкой сменой общественной обстановки после смерти Сталина, когда страна будто начала обретать сознание после страшной болезни. В героях повести, населяющих одну больничную палату, воплощены боль и надежды России.

Александр Исаевич Солженицын

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХX века