Гепард

— Ви, діти, справді збожеволіли! Адже там стільки бруду! Поглянь, на кого ти схожий, Танкреде! — казав, посміхаючись, дон Фабріціо.

Танкред ішов опоряджуватися. Кавріаґі сідав верхи на стілець, запалював сигару і дивився на свого приятеля, який старанно вмивався, пирхаючи, а вода ставала чорною, мов вугілля:

— Я нічого не маю проти, Фальконері, синьйорина Анджеліка — найвродливіша з усіх дівчат, яких я будь-коли бачив. Але це тебе не виправдовує. Треба мати гальма, заради всього святого! Сьогодні ви були на самоті цілих три години; якщо ви справді такі закохані, то швидше одружуйтесь, але людей не смішіть. Якби ти побачив обличчя її батька, коли, вийшовши зі своєї контори, він зрозумів, що ви ще плаваєте в тому океані кімнат! Гальм, гальм — ось чого бракує вам, сицилійцям!

Він просторікав, щасливий, що може напучувати старшого за себе товариша, кузена «глухої» Кончетти. Витираючи волосся, Танкред шаленів: його звинувачували в тому, що в нього немає гальм, тим часом як вони були досить міцні, щоб зупинити поїзд на всьому ходу! Проте його друг почасти мав рацію: треба було дотримуватись норм пристойності. Але врешті, якщо Кавріаґі і ставав моралістом, то лише від заздрощів, бо тепер уже було зовсім ясно, що, залицяючись до Кончетти, граф марнує час. А ця Анджеліка — чудо! Як приємно було відчувати кров її губ на своїх! А як щойно вона вся тремтіла в його обіймах! Але Карло мав рацію — з цим божевіллям треба кінчати. «Завтра ми підемо до церкви в супроводі всіх отців Пірроне та всіх монсеньйорів Троттоліно на світі!»

А в цей час у дівочій переодягалася його наречена.

— Mais, Angelica, est-il Dieu possible de se mettre en un tel état?[123] — обурено запитувала її мадемуазель Домбрей, коли дівчина, знявши блузку, почала вмиватись.

Вода поступово охолодила її збудження, і в душі вона змушена була визнати, що гувернантка має рацію: чи справді варто було так втомлюватись, бруднитися, викликати посмішки у людей? І заради чого? Щоб лише відчувати на собі його погляд, дозволити його ніжним пальцям пестити себе? А губа ще й досі щеміла… «Гаразд, годі вже. Завтра ми разом з усіма залишимось у салоні». Але наступного дня знайомий погляд і знайомі пальці знову зачаровували її, і закохані відновлювали свою нестямну гру.

Як це не дивно, але завдяки цим своїм доброчесним думкам, неузгодженим, але подібним, наречені трималися ввечері, під час обіду, напрочуд невимушено й спокійно, вірячи в свої добрі наміри, які потім виявлялись ілюзорними, й іронізуючи з чужих фліртів, набагато менше виражених. Кончетта не виправдала Танкредових сподівань: у Неаполі від згадок про кузину його гризли докори сумління, і він привіз із собою Кавріаґі, сподіваючись, що той замінить його в її серці. Співчуття він теж передбачив. Хитро й обережно, з притаманним йому тактом, в перші дні після приїзду він немов співчував Кончетті і водночас підштовхував до неї свого друга. Проте ці спроби виявилися марними: Кончетта охоче розмовляла з Кавріаґі про всілякі дрібниці, але в той же час дивилася на юного сентиментального графа байдужими очима, в глибині яких завжди таїлося презирство. Дурепа та й годі — чого від неї можна було чекати? Зрештою, якого дідька вона крутить носом? Кавріаґі — хороший хлопець, у нього золоте серце, шляхетне ім’я, чудові сироварні в Бріанці — одне слово, його цілком можна було вважати пристойною партією. Звичайно, Кончетта хотіла б вийти за Танкреда. Колись він теж мріяв одружитися з нею. Вона була не такою вродливою та багатою, як Анджеліка, зате в неї були риси, яких ніколи не матиме доннафуґатська селянка. Серйозна річ людське життя, хай йому біс! Кончетта повинна була б зрозуміти це. А взагалі, хто їй дав право так знущатися з нього? Згадати хоча б ту сцену в монастирі Святого Духа, та й чимало інших, дуже схожих… Гепард, справжній гепард… Але не все ж можна навіть цьому гордому звірові. «Гальм, гальм, люба кузино, ось чого бракує вам, сицилійкам!»

Анджеліка в глибині душі виправдувала Кончетту: «Кавріаґі бракує перчику, — думала вона, поглядаючи на свою склянку з вином, — одружитись з ним після того, як ти кохала Танкреда, — це все одно, що приректи себе довіку пити воду, покуштувавши цієї чудової марсали». Кончетту ще можна зрозуміти. Але ці дві дурепи, Кароліна та Катерина, які так млосно дивляться на Кавріаґі, наче ось-ось знепритомніють! Ну й ну! Успадкувавши від батька брак упереджень, Анджеліка не розуміла, чому котрась із дівчат не спробує відбити графчика від Кончетти. «Адже хлопці в цьому віці зовсім як ті цуцики, варто тільки їх поманити, і вони зразу ж прибіжать. Ці дівчата справжні дурепи. Через свої нікчемні острахи, гордощі та забобони вони будуть вік дівувати».

Після вечері чоловіки виходили в салон курити. Це означало, що Танкред та Кавріаґі, єдині курці в домі, опинялись віч-на-віч і їхня розмова набирала інтимного тону. Якось граф признався своєму другові, що його любовні сподівання зазнали невдачі.