Читаем Гепард полностью

Взагалі нагай був річчю, яка після гепарда зустрічалася в Доннафуґаті найчастіше. Назавтра після відкриттів у загадкових апартаментах Танкред і Анджеліка знову натрапили на канчук, але зовсім інший, і вже не в невідомих покоях, а в так званих апартаментах Святого Князя, розташованих у найдальшому крилі палацу. Тих самих, де двісті років тому один знаменитий представник роду Саліна відлюднився, немов у монастирській келії, щоб покаянними молитвами торувати собі шлях до неба. Крихітні кімнатки з низькою стелею, із долівкою, викладеною плиткою, з побіленими вапном стінами нагадували житло бідного селянина. Остання кімнатка мала невеличкий балкон, з якого відкривалися неозорі жовті лани, що бігли вдалину, занурені в сумне полудневе світло. На одній стіні висіло величезне розп’яття, більше від людського зросту; голова Христа впиралася в стелю, закривавлені ноги торкалися долівки, а рана на боці схожа була на уста, що зсудомились від муки раніше, ніж змогли вимовити слова остаточного спасіння. Поруч із розп’яттям висів нагай — шість затверділих хлистів, кожен з яких закінчувався свинцевою кулькою розміром з горошину. То було знаряддя для самокатування Святого Князя. У цій кімнаті Джузеппе Корбера, князь Саліна, шмагав себе на самоті, перед лицем Бога та своєї латифундії. Можливо, він думав, що краплі крові, падаючи на землю, навіки закріплять її за його родом. У побожній екзальтації йому, мабуть, здавалося, що вони справді належатимуть йому лише після цього спокутного хрещення — як то кажуть, кров від його крові, плоть від його плоті. Проте земля грудка за грудкою вислизала від родини Саліна; більшість полів, що їх видно було з балкончика, тепер належали іншим — також і донові Калоджеро Седарі. Тобто його дочці, Анджеліці. Тобто її майбутнім дітям. У Танкреда мало не запаморочилося в голові від думки, що те, чого не змогла зробити кров, зробила краса. Опустившись на коліна, Анджеліка цілувала пробиті ноги Христа. Танкред показав їй на бич.

— Бачиш, ця штука — це ти. У тебе і в неї — одне призначення.

Анджеліка нічого не зрозуміла і запитливо повернула до нього усміхнене обличчя, але замість пояснень він дико вп’явся їй у губи, так що дівчина аж застогнала від болю.

Так юні закохані проводили цілі дні у нестямному блуканні; вони потрапляли то в пекельну відхлань, звідки їх рятувало кохання, то в занехаяні раї, тим самим коханням осквернені. Якась темна сила вперто спонукала їх обох припинити цю азартну гру і негайно поділитись виграшем — що не день, то частіше і настійніше. Врешті вони перестали обдурювати самих себе щодо мети своїх прогулянок і тихенько йшли до найпотаємніших кімнат, стіни яких заглушали всі стогони. Проте стогонів не було, були тільки тихі благання та скарги. Вони тісно пригортались одне до одного, сповнені взаємного співчуття, страждаючи від своєї невинності і втішаючись нею. Найнебезпечнішими для них були колишні апартаменти для гостей, віддалені од інших покоїв, але чисті; в них у кожній кімнаті стояло велике ліжко із загорнутим матрацом, який можна було розстелити одним порухом руки… Одного дня у Танкреда з’явилась рішучість — не в розумі (бо розум не брав участі в цих речах), а в усьому його єстві: час покласти цьому край. Того ранку Анджеліка з грайливою посмішкою промовила: «Віднині я твоя послушниця», — відверто натякнула вона на перший спалах взаємного бажання, який загорівся під час першої їхньої зустрічі. Уже тремтяча, дівчина готова була скоритись і віддатися, уже самець в Танкреді перемагав чоловіка, як раптом стогін церковного дзвону впав просто на їх розпластані тіла, зливши свій трепет з їхнім. Посмішка розділила злиті в поцілунку уста. Вони прийшли до тями; а наступного дня Танкред мусив від’їхати.

То були найкращі дні в їхньому житті, яке виявилось потім таким неспокійним, таким грішним на вічному тлі страждання. Але вони про це ще не знали, і хоч тепер впевнено дивились у своє майбутнє, згодом йому судилося розвіятись димом і вітром. Коли вони постаріли, то в думках не раз повертались до цих минулих днів з невиліковною ностальгічною тугою. То був час, коли їм здавалось, що почуття їхнє завжди житиме, бо йому ні разу не дали волі; час, коли їх усюди немов запрошували гостинні ліжка, од яких вони відмовлялись; час чуттєвої нестямності, котра, будучи приборканою, викристалізовувалась на якусь мить у самозречення, тобто у справжнє кохання. Такою була прелюдія їхнього шлюбу, який навіть в еротичному плані виявився невдалим. Але ця прелюдія стала самостійним твором, коротким і прекрасним, немов ті увертюри, що переживають забуті опери і в яких у формі етюду, сповненого життєвості, але прикритого соромливістю, намічаються всі ті мелодії, які невдало розвинулися в самій опері і були приречені на провал.

Коли Анджеліка й Танкред залишали світ згаслих пороків, забутих доброчесностей та вічного жадання і поверталися у світ живих людей, їх зустрічали з добродушною іронією.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 мифов о князе Владимире
10 мифов о князе Владимире

К премьере фильма «ВИКИНГ», посвященного князю Владимиру.НОВАЯ книга от автора бестселлеров «10 тысяч лет русской истории. Запрещенная Русь» и «Велесова Русь. Летопись Льда и Огня».Нет в истории Древней Руси более мифологизированной, противоречивой и спорной фигуры, чем Владимир Святой. Его прославляют как Равноапостольного Крестителя, подарившего нашему народу великое будущее. Его проклинают как кровавого тирана, обращавшего Русь в новую веру огнем и мечом. Его превозносят как мудрого государя, которого благодарный народ величал Красным Солнышком. Его обличают как «насильника» и чуть ли не сексуального маньяка.Что в этих мифах заслуживает доверия, а что — безусловная ложь?Правда ли, что «незаконнорожденный сын рабыни» Владимир «дорвался до власти на мечах викингов»?Почему он выбрал Христианство, хотя в X веке на подъеме был Ислам?Стало ли Крещение Руси добровольным или принудительным? Верить ли слухам об огромном гареме Владимира Святого и обвинениям в «растлении жен и девиц» (чего стоит одна только история Рогнеды, которую он якобы «взял силой» на глазах у родителей, а затем убил их)?За что его так ненавидят и «неоязычники», и либеральная «пятая колонна»?И что утаивает церковный официоз и замалчивает государственная пропаганда?Это историческое расследование опровергает самые расхожие мифы о князе Владимире, переосмысленные в фильме «Викинг».

Наталья Павловна Павлищева

История / Проза / Историческая проза
Чингисхан
Чингисхан

Роман В. Яна «Чингисхан» — это эпическое повествование о судьбе величайшего полководца в истории человечества, легендарного объединителя монголо-татарских племен и покорителя множества стран. Его называли повелителем страха… Не было силы, которая могла бы его остановить… Начался XIII век и кровавое солнце поднялось над землей. Орды монгольских племен двинулись на запад. Не было силы способной противостоять мощи этой армии во главе с Чингисханом. Он не щадил ни себя ни других. В письме, которое он послал в Самарканд, было всего шесть слов. Но ужас сковал защитников города, и они распахнули ворота перед завоевателем. Когда же пали могущественные государства Азии страшная угроза нависла над Русью...

Валентина Марковна Скляренко , Василий Григорьевич Ян , Василий Ян , Джон Мэн , Елена Семеновна Василевич , Роман Горбунов

Детская литература / История / Проза / Историческая проза / Советская классическая проза / Управление, подбор персонала / Финансы и бизнес
Жанна д'Арк
Жанна д'Арк

Главное действующее лицо романа Марка Твена «Жанна д'Арк» — Орлеанская дева, народная героиня Франции, возглавившая освободительную борьбу французского народ против англичан во время Столетней войны. В работе над книгой о Жанне д'Арк М. Твен еще и еще раз убеждается в том, что «человек всегда останется человеком, целые века притеснений и гнета не могут лишить его человечности».Таким Человеком с большой буквы для М. Твена явилась Жанна д'Арк, о которой он написал: «Она была крестьянка. В этом вся разгадка. Она вышла из народа и знала народ». Именно поэтому, — писал Твен, — «она была правдива в такие времена, когда ложь была обычным явлением в устах людей; она была честна, когда целомудрие считалось утерянной добродетелью… она отдавала свой великий ум великим помыслам и великой цели, когда другие великие умы растрачивали себя на пустые прихоти и жалкое честолюбие; она была скромна, добра, деликатна, когда грубость и необузданность, можно сказать, были всеобщим явлением; она была полна сострадания, когда, как правило, всюду господствовала беспощадная жестокость; она была стойка, когда постоянство было даже неизвестно, и благородна в такой век, который давно забыл, что такое благородство… она была безупречно чиста душой и телом, когда общество даже в высших слоях было растленным и духовно и физически, — и всеми этими добродетелями она обладала в такое время, когда преступление было обычным явлением среди монархов и принцев и когда самые высшие чины христианской церкви повергали в ужас даже это омерзительное время зрелищем своей гнусной жизни, полной невообразимых предательств, убийств и скотства».Позднее М. Твен записал: «Я люблю "Жанну д'Арк" больше всех моих книг, и она действительно лучшая, я это знаю прекрасно».

Дмитрий Сергеевич Мережковский , Дмитрий Сергееевич Мережковский , Мария Йозефа Курк фон Потурцин , Марк Твен , Режин Перну

История / Исторические приключения / Историческая проза / Попаданцы / Религия