Читаем Гепард полностью

Проходячи крізь ці забуті, безіменні покої, закохані давали їм імена, немов хотіли увіковічнити свої спільні відкриття, як ті мореплавці, що вийшли на берег у Новому Світі. Велика спальня, що в її алькові стояв привид ліжка з балдахіном, над яким стирчав пучок зітлілого страусового пір’я, залишилась у їхній пам’яті як «кімната страждань». Маленькі сходи з потрісканого шиферу Танкред назвав «сходами щасливого падіння». Іноді вони не знали, куди зайшли, і справді губилися під час безлічі обходів, підйомів, поворотів та довгих зупинок, сповнених шепоту та доторків. Визирнувши в якесь розбите вікно, вони намагались зорієнтуватися по двору та саду, в якому крилі палацу опинилися. Проте іноді зорієнтуватися було неможливо: вікно виходило не на головне подвір’я, а на один із безликих внутрішніх двориків, який нічим не відрізнявся від решти, крім хіба що дохлих котів чи купок макаронів у томатному соусі, чи то викинутих, чи виблюваних. Іноді з протилежного вікна на них дивилися очі якоїсь літньої покоївки. А одного дня в комоді без однієї ноги вони натрапили на чотири музичні шкатулки, якими так щиро втішалося жадібне до розваг вісімнадцяте сторіччя. Три з них, вкриті порохом та павутинням, мовчали, але четверта, не така стара, краще захищена своїм футляром з темного дерева, раптом завелася, мідний валок з незліченними виступами повернувся, і сталеві клапани, підіймаючись один за одним, програли граціозну мелодійку з дзвінким сріблистим звучанням — знаменитий «Венеціанський карнавал»[121]. Танкред і Анджеліка почали цілуватися в ритм із цими меланхолійними переливами. Коли обійми їхні ослабли, вони зі здивуванням зрозуміли, що мелодія давно замовкла і що їх тіла підкорялись уже зовсім іншому ритму.

Потім їх чекала несподіванка зовсім іншого ґатунку. В одній із кімнат колишніх апартаментів для гостей вони помітили за гардеробом потайні двері; столітній замок не витримав напору двох пар юних рук, які тішилися нагодою переплітатися і торкатися у цьому натиску, і закохані побачили довгі й вузькі сходи з рожевого мармуру, які бігли вгору до відчинених навстіж дверей з пообриваною оббивкою. За дверима були дивні покої: шість маленьких кімнаток, розташованих навколо салону середньої величини з підлотою, вимощеною білим мармуром, із жолобком для стоку під однією із стін. На низьких стелях була якась дивна розмальована ліпнина, деталі якої не можна було, на щастя, розгледіти, через те що вони потемніли від вогкості[122]; низько на стінах висіли перекошені дзеркала, одне з яких, обрамлене канделябрами вісімнадцятого сторіччя, було розбите майже посередині. Вікна виходили на невеличкий ізольований внутрішній дворик, схожий на темний, глибокий колодязь, з якого сочилося сіре світло. У кожній кімнаті і в салоні стояли широчезні дивани із залишками шовкової оббивки біля цвяшків і поплямленими спинками. Каміни були прикрашені витонченою різьбою по мармурі, яка зображала зсудомлені в муках голі тіла, що їх хтось понівечив у божевільному гніві. На облуплених, почорнілих від вогкості стінах виднілися темні, брудні патьоки, які на висоті людського зросту утворювали дивні, похмурі і незвичні візерунки. Побачивши шафу, вмуровану в нішу салону, Танкред жестом зупинив Анджеліку і сам відчинив дверцята. Шафа була дуже простора і містила дивні речі: клубки тонкої шовкової мотузки; срібні коробочки, прикрашені непристойними візерунками, з крихітними етикетками на дні, на яких вишуканим почерком були написані якісь незрозумілі назви, схожі на позначки на слоїках з ліками: «Estr. catch.» «Tirch-stram.» «Part-орр.»; пляшечки з випаруваним вмістом; сувій брудної тканини в кутку; в ньому були в’язки нагайок та канчуків із бичачих жил; деякі з них мали срібні ручки, хлисти інших були до половини обвиті білим у блакитну смужку старовинним шовком, на якому виднілися темні плями. У шафі були також якісь химерні металеві знаряддя. Танкредові раптом стало моторошно, він злякався сам себе, зрозумівши, що вони дісталися до таємного осереддя палацу, яке й випромінювало цей любосний неспокій.

— Ходімо звідси, люба. Тут немає нічого цікавого.

Вони мовчки спустились по сходах, старанно зачинили двері, поставили на місце гардероб. Протягом решти дня Танкред ходив немов уві сні, і поцілунки, якими він обмінювався з Анджелікою, мали смак спокути.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 мифов о князе Владимире
10 мифов о князе Владимире

К премьере фильма «ВИКИНГ», посвященного князю Владимиру.НОВАЯ книга от автора бестселлеров «10 тысяч лет русской истории. Запрещенная Русь» и «Велесова Русь. Летопись Льда и Огня».Нет в истории Древней Руси более мифологизированной, противоречивой и спорной фигуры, чем Владимир Святой. Его прославляют как Равноапостольного Крестителя, подарившего нашему народу великое будущее. Его проклинают как кровавого тирана, обращавшего Русь в новую веру огнем и мечом. Его превозносят как мудрого государя, которого благодарный народ величал Красным Солнышком. Его обличают как «насильника» и чуть ли не сексуального маньяка.Что в этих мифах заслуживает доверия, а что — безусловная ложь?Правда ли, что «незаконнорожденный сын рабыни» Владимир «дорвался до власти на мечах викингов»?Почему он выбрал Христианство, хотя в X веке на подъеме был Ислам?Стало ли Крещение Руси добровольным или принудительным? Верить ли слухам об огромном гареме Владимира Святого и обвинениям в «растлении жен и девиц» (чего стоит одна только история Рогнеды, которую он якобы «взял силой» на глазах у родителей, а затем убил их)?За что его так ненавидят и «неоязычники», и либеральная «пятая колонна»?И что утаивает церковный официоз и замалчивает государственная пропаганда?Это историческое расследование опровергает самые расхожие мифы о князе Владимире, переосмысленные в фильме «Викинг».

Наталья Павловна Павлищева

История / Проза / Историческая проза
Чингисхан
Чингисхан

Роман В. Яна «Чингисхан» — это эпическое повествование о судьбе величайшего полководца в истории человечества, легендарного объединителя монголо-татарских племен и покорителя множества стран. Его называли повелителем страха… Не было силы, которая могла бы его остановить… Начался XIII век и кровавое солнце поднялось над землей. Орды монгольских племен двинулись на запад. Не было силы способной противостоять мощи этой армии во главе с Чингисханом. Он не щадил ни себя ни других. В письме, которое он послал в Самарканд, было всего шесть слов. Но ужас сковал защитников города, и они распахнули ворота перед завоевателем. Когда же пали могущественные государства Азии страшная угроза нависла над Русью...

Валентина Марковна Скляренко , Василий Григорьевич Ян , Василий Ян , Джон Мэн , Елена Семеновна Василевич , Роман Горбунов

Детская литература / История / Проза / Историческая проза / Советская классическая проза / Управление, подбор персонала / Финансы и бизнес
Жанна д'Арк
Жанна д'Арк

Главное действующее лицо романа Марка Твена «Жанна д'Арк» — Орлеанская дева, народная героиня Франции, возглавившая освободительную борьбу французского народ против англичан во время Столетней войны. В работе над книгой о Жанне д'Арк М. Твен еще и еще раз убеждается в том, что «человек всегда останется человеком, целые века притеснений и гнета не могут лишить его человечности».Таким Человеком с большой буквы для М. Твена явилась Жанна д'Арк, о которой он написал: «Она была крестьянка. В этом вся разгадка. Она вышла из народа и знала народ». Именно поэтому, — писал Твен, — «она была правдива в такие времена, когда ложь была обычным явлением в устах людей; она была честна, когда целомудрие считалось утерянной добродетелью… она отдавала свой великий ум великим помыслам и великой цели, когда другие великие умы растрачивали себя на пустые прихоти и жалкое честолюбие; она была скромна, добра, деликатна, когда грубость и необузданность, можно сказать, были всеобщим явлением; она была полна сострадания, когда, как правило, всюду господствовала беспощадная жестокость; она была стойка, когда постоянство было даже неизвестно, и благородна в такой век, который давно забыл, что такое благородство… она была безупречно чиста душой и телом, когда общество даже в высших слоях было растленным и духовно и физически, — и всеми этими добродетелями она обладала в такое время, когда преступление было обычным явлением среди монархов и принцев и когда самые высшие чины христианской церкви повергали в ужас даже это омерзительное время зрелищем своей гнусной жизни, полной невообразимых предательств, убийств и скотства».Позднее М. Твен записал: «Я люблю "Жанну д'Арк" больше всех моих книг, и она действительно лучшая, я это знаю прекрасно».

Дмитрий Сергеевич Мережковский , Дмитрий Сергееевич Мережковский , Мария Йозефа Курк фон Потурцин , Марк Твен , Режин Перну

История / Исторические приключения / Историческая проза / Попаданцы / Религия