Читаем Гепард полностью

Приїзд гостей примусив дона Фабріціо відкласти повернення до Палермо на цілих два тижні. Вони проминули просто чудово. Ураган, який лютував кілька днів тому, був останнім у цьому сезоні, і незабаром настало довгождане бабине літо, яке на Сицилії є порою любощів. Немов той оазис у пустелі, після довгих місяців виснажливої спеки воно манить до себе, п’янить почуття, зачаровує своєю солодкою знемогою, оголює сласні бажання. Про якусь еротичну інтимність в палаці Доннафуґати і мови не було, але тепер там була ця пара, яка захлиналася в повені любострастя, тим бурхливішій, що їм доводилося стримуватися. Колись цей князівський палац був місцем таємних плотських утіх, до яких вдавалося у своїй агонії вісімнадцяте сторіччя, але сувора моральність княгині Кароліни, піднесення релігійності, яке супроводжувало реставрацію, і навіть здорова чуттєвість дона Фабріціо примусили забути про любовні оргії минулого. Підступні амури змушені були поховатися. Вони мирно дрімали, вкриті грубим шаром пороху десь на горищі цієї величезної будівлі, аж поки поява прекрасної Анджеліки не нагадала їм, що годі спати; але тільки приїзд двох закоханих юнаків розбудив їх насправжки, і вони, враз прокинувшись, розлетілися по всіх закутках чатувати на свої жертви, немов мурашки, розбуджені сонцем. Мешканцям палацу вигинисті форми архітектурних прикрас у стилі рококо почали нагадувати сплячих голих красунь з високими грудьми; кожні двері, відчиняючись, здавалось, шурхотіли, мов шовкові альковні балдахіни.

Кавріаґі був уже давно закоханий в Кончетту; на відміну од Танкреда, який був юний лише на вигляд, у глибині душі він справді був романтичним хлопчаком, тому виливав своє кохання через солодкозвучні рими Праті[118] й Алеарді і мріяв про викрадення красунь посеред місячної ночі, не дбаючи про те, щоб уявити собі логічні наслідки таких діянь; тим паче, що Кончетта, як і досі, була глухою до його зітхань, вбиваючи ці мрії в зародку. Щоправда, цілком можливо, що, залишаючись на самоті у своїх зелених покоях, він поринав і в конкретніші мрії. Однак в амурній сценографії тієї доннафуґатської осені він виконував роль хіба що того, хто малює ескізи хмар та невиразних обріїв, але не роль будівничого солідних архітектурних споруд. Двоє інших дівчат, Кароліна та Катерина, навпаки, чудово грали свою партію в цій симфонії бажань, солодкі звуки якої того листопада лунали в усьому палаці, змішуючись з шепотом фонтану, іржанням коней у стайнях та тихим скрипінням шашелів, які вигризали собі шлюбне ложе в старих меблях. Обидві княжни були юні та гарні, і хоч у них не було кохання, вони поринули в той потік чуттєвого збудження, в якому плавали інші. Іноді поцілунок, що його Кончетта відмовила Кавріаґі, або пестощі Анджеліки, недостатні, щоб задовольнити Танкреда, бентежили Кароліну та Катерину, охоплювали хвилюванням їхні незаймані тіла і викликали в їх уяві солодкі видіння вологих від любосного поту кучерів та коротких зітхань. Навіть бідолашна мадемуазель Домбрей, якій довелося виконувати роль громовідводу, була теж втягнута в цей каламутний і веселий вир любострастя, немов той психіатр, що збожеволів під впливом безумства своїх пацієнтів. Коли після дня моральних напучувань вона опинялася в самотньому ліжку, то починала торкатися своїх зів’ялих грудей і шепотіти невиразні освідчення Танкредові, Карло, Фабріціо…

У центрі цього чуттєвого коловороту, природно, були Танкред та Анджеліка. Безсумнівне, хоча ще далеке весілля кидало свою заспокійливу тінь на спраглий ґрунт їхніх взаємних бажань. Різниця соціального становища ввела в оману обидві родини: дон Калоджеро гадав, що серед аристократії заведено дозволяти закоханим довгі години бути на самоті; а княгиня Марія-Стелла думала, що для таких людей, як Седара, часті візити нареченої, а також певна свобода поведінки, якої б вона не схвалила у своїх дочок, були природною річчю. Таким чином, Анджеліка могла щораз частіше навідуватись до палацу і згодом уже проводила там цілі дні. Мало-помалу її стали супроводжувати лише суто формально: батько, зайнятий усілякими махінаціями, відразу ж біг у свою контору, а меланхолійна покоївка думала тільки про те, щоб якнайшвидше потрапити до челядні, випити кави та позітхати, наводячи нудьгу на князеву прислугу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

10 мифов о князе Владимире
10 мифов о князе Владимире

К премьере фильма «ВИКИНГ», посвященного князю Владимиру.НОВАЯ книга от автора бестселлеров «10 тысяч лет русской истории. Запрещенная Русь» и «Велесова Русь. Летопись Льда и Огня».Нет в истории Древней Руси более мифологизированной, противоречивой и спорной фигуры, чем Владимир Святой. Его прославляют как Равноапостольного Крестителя, подарившего нашему народу великое будущее. Его проклинают как кровавого тирана, обращавшего Русь в новую веру огнем и мечом. Его превозносят как мудрого государя, которого благодарный народ величал Красным Солнышком. Его обличают как «насильника» и чуть ли не сексуального маньяка.Что в этих мифах заслуживает доверия, а что — безусловная ложь?Правда ли, что «незаконнорожденный сын рабыни» Владимир «дорвался до власти на мечах викингов»?Почему он выбрал Христианство, хотя в X веке на подъеме был Ислам?Стало ли Крещение Руси добровольным или принудительным? Верить ли слухам об огромном гареме Владимира Святого и обвинениям в «растлении жен и девиц» (чего стоит одна только история Рогнеды, которую он якобы «взял силой» на глазах у родителей, а затем убил их)?За что его так ненавидят и «неоязычники», и либеральная «пятая колонна»?И что утаивает церковный официоз и замалчивает государственная пропаганда?Это историческое расследование опровергает самые расхожие мифы о князе Владимире, переосмысленные в фильме «Викинг».

Наталья Павловна Павлищева

История / Проза / Историческая проза
Чингисхан
Чингисхан

Роман В. Яна «Чингисхан» — это эпическое повествование о судьбе величайшего полководца в истории человечества, легендарного объединителя монголо-татарских племен и покорителя множества стран. Его называли повелителем страха… Не было силы, которая могла бы его остановить… Начался XIII век и кровавое солнце поднялось над землей. Орды монгольских племен двинулись на запад. Не было силы способной противостоять мощи этой армии во главе с Чингисханом. Он не щадил ни себя ни других. В письме, которое он послал в Самарканд, было всего шесть слов. Но ужас сковал защитников города, и они распахнули ворота перед завоевателем. Когда же пали могущественные государства Азии страшная угроза нависла над Русью...

Валентина Марковна Скляренко , Василий Григорьевич Ян , Василий Ян , Джон Мэн , Елена Семеновна Василевич , Роман Горбунов

Детская литература / История / Проза / Историческая проза / Советская классическая проза / Управление, подбор персонала / Финансы и бизнес
Жанна д'Арк
Жанна д'Арк

Главное действующее лицо романа Марка Твена «Жанна д'Арк» — Орлеанская дева, народная героиня Франции, возглавившая освободительную борьбу французского народ против англичан во время Столетней войны. В работе над книгой о Жанне д'Арк М. Твен еще и еще раз убеждается в том, что «человек всегда останется человеком, целые века притеснений и гнета не могут лишить его человечности».Таким Человеком с большой буквы для М. Твена явилась Жанна д'Арк, о которой он написал: «Она была крестьянка. В этом вся разгадка. Она вышла из народа и знала народ». Именно поэтому, — писал Твен, — «она была правдива в такие времена, когда ложь была обычным явлением в устах людей; она была честна, когда целомудрие считалось утерянной добродетелью… она отдавала свой великий ум великим помыслам и великой цели, когда другие великие умы растрачивали себя на пустые прихоти и жалкое честолюбие; она была скромна, добра, деликатна, когда грубость и необузданность, можно сказать, были всеобщим явлением; она была полна сострадания, когда, как правило, всюду господствовала беспощадная жестокость; она была стойка, когда постоянство было даже неизвестно, и благородна в такой век, который давно забыл, что такое благородство… она была безупречно чиста душой и телом, когда общество даже в высших слоях было растленным и духовно и физически, — и всеми этими добродетелями она обладала в такое время, когда преступление было обычным явлением среди монархов и принцев и когда самые высшие чины христианской церкви повергали в ужас даже это омерзительное время зрелищем своей гнусной жизни, полной невообразимых предательств, убийств и скотства».Позднее М. Твен записал: «Я люблю "Жанну д'Арк" больше всех моих книг, и она действительно лучшая, я это знаю прекрасно».

Дмитрий Сергеевич Мережковский , Дмитрий Сергееевич Мережковский , Мария Йозефа Курк фон Потурцин , Марк Твен , Режин Перну

История / Исторические приключения / Историческая проза / Попаданцы / Религия