Грає синє море

— Скажи їм по-турецьки, щоб гребли назад! — наказав пан Адамек, не розуміючи того, що такий маневр дасть мало користі. Але саме тому, що поляк не розумівся на морській справі, його рішення дало несподіваний ефект. Шаранта загальмувала, галера, яка після зіткнення з шарантою набула швидкості, відпливла вперед, потягши за собою обламані щогли й канати, а потім почала тонути. Але корабель, капітаном якого став пан Адамек, вивільнився від пут.

— Холера! Як же його повернути праворуч? — запитав уголос пан Адамек, потім гукнув: — Вилко, холеро! Та ти маєш язик у роті? Ану гукни, що треба повертати!

— Та я й сам не знаю, — озвався болгарин. — А в них питати не хочу.

— А ти не питай, а гукни по-турецьки, щоб правий борт перестав гребти.

— Так я забув, як воно по-турецьки правий.

Невідомо, чим би закінчилася ця перепалка, коли б пан Адамек не побачив, що на палубу вже видряпуються козаки Недайборща.

Проте на капітанський місток поляк козаків не пустив. Він виставив уперед два ятагани і вигукнув:

— Прошем пана! Я прогнав звідси турків, а тепер ви тут з’явилися! Хто у вас отаман?

— Недайборщ! — озвався хтось із козаків.

— А! Недайборщ! — зрадів поляк. — От я тільки йому й віддам капітанський місток…

З’явився Недайборщ. Разом з ним ішов Олександр.

— Холера! — вигукнув пан Адамек. — Та це ж знаменито! Забирайте собі цю посудину, бо я не знаю, що з нею робити! Виліз сюди, а як злізти, не знаю.

— Ото й сиди! — гукнув Недайборщ, навіть не здивувавшись, що побачив поляка біля Кафи. Дивуватись було ніколи — бій був у розпалі. — Командуй, а що воно таке, збагнеш узавтра!

— Так у мене ж команди нема! Тільки веслярі, а біля тих — турецькі наглядачі!

Недайборщ підскочив, неначе палуба під ним стала гарячою.

— Так чого ж ти одразу не сказав?

— Повний уперед! — гукнув пан Адамек, побачивши, що напереріз шаранті йде ще одне судно.

Дим застеляв очі. Шаранта, якою командував пан Адамек, горіла, але козаки вже гасили вогонь. Весла били по хвилях, наздоганяючи турецьку галеру, що намагалася втекти у відкрите море.

Козаки набили гармати і глянули на пана Адамка, потім закричали:

— Повертай, чортів ляше, боком, нам стріляти хочеться!

— То й повертайте, а я тут при чім?

І коли шаранта нарешті повернула, пролунав такий залп, що корабель мало не перекинувся. Передня галера збавила хід, бо на ній було перебито половину весел.

— Готуватись до абордажу! — скомандував пан Адамек. І, побачивши, що його наказ виконується, промовив сам до себе: — К бісовій мамі! А я, дурний, усе збирався стати магнатом! — І вже зовсім весело загукав: — Громи! Трощи! Я вам покажу, що то є пан Адамек!

Палала турецька ескадра, палала Кафа, окремі загони турецького гарнізону втікали в степ, але вслід за яничарами мчала кіннота Амета Киримли…

Розділ дев’ятий, в якому йдеться про військову раду в морі, про стамбульські дива, про дворян Видича й Ніколича, османського султана Мустафу, а також про бурю над Босфором

Через три дні після розгрому Кафи козацька армада підійшла до Босфору.

Чайки, човни, галери, шаранти, нефи гойдались на хвилях. Тисячі невільників різних націй, що їх визволено було в Кафі, приєдналися до козацького флоту.

Стамбул міг сподіватися тільки на чудо. Але навіть зараз, не маючи ніяких надій на успіх, він готувався до оборони…

На військовій раді перед Босфором Олександр сказав:

— Найголовніше завдання для нас — розгромити весь чорноморський флот імперії. Це завдання ми наполовину здійснили. Зараз треба виманити ескадру від Стамбула у відкрите море і потопити до останнього корабля…

— Треба взяти Стамбул, — підказав Єфтимій Петрунін. — З падінням Стамбула Османська імперія припинить своє існування.

— Не припинить! — відповів Олександр. — Султан Мустафа втече в глиб держави. Гнатися за ним углиб — означає робити помилку, якої допустився Осман Другий, залізши аж до Хотина. Крім того, і це, мабуть, найголовніше, — поки ми воюємо з турецьким флотом, решта османли не бере участі у війні. Коли ж ми підемо по турецькій землі, проти нас, як загарбників, повстануть усі османли, навіть найостанніші райя. Бо йтиметься вже про існування турків взагалі. Я не можу випустити в бій на турецькій землі вчорашніх невільників, які люті на все турецьке… Уявіть, що буде, як ми візьмемо Стамбул і потримаємо його в руках три дні. Будуть гори трупів винних і невинних людей, і це підніме проти нас усіх османли.

— Вовків боятися — в ліс не ходити, — пробурчав Недайборщ.

— Ти мене цим не проймеш. Лізти без потреби у вовче лігво? Наше завдання — розгромити флот. Це завдання здійснити легше, і ми його здійснимо. Якщо поліземо в глиб Туреччини, ми розпочнемо війну проти всього народу її… Уяви собі: ми — хоч цього ніколи й не станеться! — підкорюємо всю Османську імперію. У нас не вистачить воїнів, навіть якщо ми по одному з них поставимо в кожному селі! Як ти втримаєш таку ношу?