Грає синє море

— Осточортіли мені твої всі докази, — озвався Недайборщ. — Бачу, що ти дуже розумний. Аж занадто. Тому й султаном ставати не хочеш. А козаки все ще вірять, що ти станеш першим мирним султаном Османської імперії.

Олександр не знав, не знали цього ні Недайборщ, ні Петрунін, ні Скрипник, що, скориставшись невтручанням західних держав, турки вирішили підвести до Стамбула ще й ескадри, які були в Егейському та Мармуровому морях. Але вони зможуть прибути аж через десять днів, найшвидше — через тиждень. Якби туркам пощастило протриматися тиждень при Стамбулі, то козакам довелося б битися з трьома ескадрами. І ще невідомо, хто кого переможе. Турецька військово-морська сила була грізною. Тільки при Лепанто їй було завдано відчутного удару, але ж турецькі флотоводці теж уміли вчитися навіть на власних помилках…

Військову раду було закінчено. Недайборщ поїхав відбирати чайки до походу на Стамбул, Єфтимій — до своїх донців. У наметі залишилися тільки Олександр і Петро.

— І все-таки хотілося б іще раз походити стамбульськими вулицями, — мовив Скрипник.

— Мені теж хотілося б, — озвався Олександр і усміхнувся сам до себе.

— Пам’ятаєш, як шість літ тому?

Шість літ тому… Шість літ тому Олександр був у столиці Османської імперії, на Порозі Щастя, як пишномовно турки звуть султанську канцелярію.

З Відня їхало цісарське посольство до нового турецького султана Мустафи — це ще до скинення його Османом Другим. Олександр і Петро під вигаданими прізвищами були включені до складу посольства. Ніхто з їхніх супутників, окрім самого посла, не знав, хто ховається під сербськими прізвищами: Ніколич та Видич.

Величезне різноплемінне місто на сімох горбах постало перед ними.

Олександрові згадалося, як він блукав брудними вуличками цього міста, що пережило вершину своєї величі, як милувався красою Айя-Софії та мечеті Сулейманіє, на будівництво якої за часів Сулеймана було витрачено пів третього мільйона[122] подвійних талярів. Яка вона красива, ця мечеть Сулейманіє! Ліпша, напевне, за саму Айя-Софію. Дивовижні мармурові стовпи-колони. На кожному розі мечеті — дванадцятигранні мінарети. Коли починається рамазан-байрам чи курбан-байрам[123], од мінарета до мінарета на мотузках чіпляють ліхтарики, в які вставляють аркуші кольорового паперу з вирізаними фігурками: місяць, зорі, вівці, коні…

Олександр бував на площах та базарах міста, в порту, не раз переїздив у передмістя Галату й назад. У Галаті бачив французів та венеційців, євреїв та циганів. Навіть заглядав у католицькі костьоли та православні церкви; ходив біля синагог, яких у Галаті було не менше, ніж православних церков; бігали за ним циганчата, просили дати руку поворожити; і коли він дав руку одній молодій циганці, та глянула й заніміла, розгубилася, бо щось на ній дивне побачила. Зблідла, ледь не зомліла і втекла, затиснувши в руці даровану акче.