Грає синє море

А вершники вже вискочили на мис. Петро встиг відштовхнутися веслом, — пором пішов далі, на широку воду. А за мисом знову починався низинний, багнистий берег — і там татарам буде непереливки!

Кілька гарячих ординців кинулося в річку. Даремно Кадир гукав своїм джигітам, вони не послухалися, азарт гонитви оволодів ними.

І даремно! Один попав у вир і його закружеляло разом з конем, а потім потягло на дно. Ще п’ятеро намагалися таки наздогнати пором. Їм удалося уникнути виру, але від куль Джузеппе не втік ніхто…

Тільки коні, високо позадиравши голови, намагалися перепливти на лівий берег і врятуватися. Але їх несло, як і пором, просто в очерети…

Коли Кадир побачив, що пором іде в очерети на лівому березі, він зрозумів: утікачів йому вже не дістати. Якщо їх і затримають татари, то хіба що сам мурза Риза. Але ні Ризи, ні його воїнів поки що не було видно.

На мить затримавши коня, що, захропівши, звівся ставма над берегом, Кадир обернувся до своїх воїнів:

— Вогню!

Течія за мисом була не така вже стрімка, як раніш, однак пором рухався вниз з великою швидкістю: троє втікачів працювали веслом і довгими тичками, то горнучи воду, то просто відштовхуючись від дна.

Стріли з запаленими віхтями клоччя не просвистіли, а пролопотіли над Кадировою головою. Але відстань була все-таки чимала, вони не долетіли. Кадир навіть з берега почув, як щкварчить у воді просмолене клоччя.

Кадир з досадою смикнув коротку борідку, знову здибив коня, гарикнув:

— Бити на смерть!

Бити на смерть — це бити отруєними стрілами. Вони легкі, летять далі, їх не стримує тліюче клоччя. Але тоді треба розпрощатися з солодкою мрією про те, що він, Кадир, приведе бранців живцем. Короткими стрілами користуються у виняткових випадках, коли треба знищити ворога.

Тільки-но запалає сіно на поромі, — кілька стріл таки влучило — вони кинуться його гасити. І тоді в кожного буде випущено стрілу. Після такої стріли поранений більше трьох днів не проживе.

А винуватцем затримки вершників на лівому боці Дністра був Клюсик. Звільнивши прив’язаних до стовпа Марійку та Яремка, він вискочив із хліва й побачив, що ординці, які раніше сиділи в засідці, біжать до коней, прив’язаних за копицею сіна.

— Ану, за мною! — гукнув він Марійці та Яремкові. Він збагнув, що це ті самі діти поромника, яких той кликав.

Хлопець вилетів з хліва, мов куля, а дівчина на хвилинку затрималася — вона підхопила в убитого ординця шаблю й пістоль.

«Хвацька дівка! — подумав Тиміш. — Якби ще вона стріляти вміла чи хоча б заряджати пістолі, ото було б добре! Ну, та якщо пощастить викрутитися з цієї халепи, то дізнаємось, що воно вміє, оце бистрооке дівча!..»

Випереджаючи хлопця, Клюсик біг до копиці. Він розумів, що зараз воює сам, отже, якщо стріла влучить у нього, то ніхто вже не виручить… Головне: не зупинятися ні на мить, діяти блискавично й ошелешувати ворога несподіваними рішеннями. От і зараз він помітив за копицею чиюсь тінь. Зірвав з голови крисатого бриля і жбурнув його праворуч від копиці, а сам метнувся ліворуч. Далі все відбулося блискавично: удар ножем у спину ординцеві, передсмертне хрипіння ворога… Клюсик упав за копицю, разом з ним покотилися Марійка та Яремко, а зверху просвистіли запізнілі стріли.

Клюсик не побачив, а швидше почув, як до копиці біжать татари. Вихопив пістоля у Марійки, кресонув кремінь, загорівся порох, Тиміш на мить виглянув з-за копиці, і в ту ж мить послав кулю в найближчого ординця. Ті, що бігли за ним, сипонули вбік.

Оглядівся, підскочив до вбитого, вирвав у нього пістоль і порохівницю, кинув зброю, що вже стрілила, Марійці, гукнувши: «Набивай!», а сам прилаштував до стрільби турецького пістоля.

— Яремку! — прошепотів Клюсик. — Бери негайно у татарина трут і кресало…

Яремко уже кресав, а потім почав роздмухувати трут.

— І мені теж! — попросила Марійка. Яремко одразу ж розкрутив мотузку, що диміла, й подав сестрі та Клюсикові по пасемцю…

Татари кинулися з того боку, де була дівчина. Та їх зупинив постріл. Пролунав постріл і з Клюсикового боку, і ще один ординець упав у пилюку.

Клюсик кинув пістоль Яремкові, щоб заряджав, а сам тим часом ляснув дівчину нижче спини:

— Молодець, дівко, дідько б їх забрав!

І цієї ж миті одержав гарячою цівкою пістоля по лобі.

— Аж іскри посипалися! — витріщив очі Тиміш і тут же вхопився за ножа. — Заряджай, холеро, та скоріше!

Махнув брилем з-за копиці, дві кулі одразу пробили його.

— Ага! — гарикнув Клюсик і, знаючи, що татари розрядили свої пістолі, вистрибнув назустріч ворогам. Рубонув одного шаблюкою, другого, далі метнувся за копицю, підскочив до коней, почав рубати поводи. Ударив шаблею — плазом — одного по крупу, зметнувся кінь на диби, помчав, не розбираючи дороги.

— Марійко! Яремку! До мене!

Підсадив хлопця на одного коня, дівчину — на другого, шпаронув лискучою крицею по кінських крупах. Помчали в степ недавні бранці татар. Тепер треба самому рятуватися…

Клюсик схопив пістолі в обидві руки, заховався за кіньми. А ще за мить він уже мчав на коні у степ. Він і не знав, що в цю мить Риза, вихопившись із-за хліва, гукнув своїм ординцям:

— Наздоганяй! Лови!..