Грає синє море

— Про це поговоримо трошки пізніше… А зараз — про Османську імперію. Там сталися великі зміни. Після поразки в Хотинській війні імперія зазнала потрясіння. Навесні цього року повсталі яничари скинули з трону молодого султана Османа Другого. Якби він не загинув, він багато чого міг би досягти і далеко повів би Османську імперію по шляху завоювань. Проте шлях завоювань — це шлях в нікуди, це шлях у прірву. Для будь-якої могутньої держави. Згадайте Олександра Македонського, згадайте Рим, згадайте Чінгісхана. Кожна войовнича держава нагадує мені молодого борця-пехлевана, який, здобувши перемогу над слабшим борцем, прагне підняти на себе більшу й більшу вагу. Але рано чи пізно пехлеван старіється — і те, що легко дівалось йому у двадцять років, те важче дається через тридцять літ чи сорок. Олександр Македонський колись намагався підняти на своїх юнацьких руках індійського слона. Він його підняв, але що було далі? А далі руки підломилися від тієї страшної ваги — і настав кінець. Те ж — і з державою Чінгісхана. Та й з Османом Другим. От і зараз Османська імперія, намагаючись підняти велетенську вагу, відчула, що підломлюються руки й ноги. Вона кинула цю вагу, щоб її не придушило, і лежить зараз, віддихується. От тепер саме й треба добити впень військову силу Османської імперії. На престолі нині — Мустафа, який ні на що не здатен. Знаю, що там знову збираються розпочати війну з Персією. Надто багато тигрів розвелося в нашому лісі, вони вже пожерли всіх газелей, їм треба жерти, але вже нема чого, і вони, оскаженілі з голоду, рвуться в інші землі, спустошуючи їх, як і свій ліс… Король Сигізмунд разом з Сагайдачним застрелив лише кількох тигрів, але зараз, коли їх треба перестріляти ще кількасот, — він надумав з ними миритися!

Олександр замовк, уважно подивився на Йова і Клюсика — і продовжив:

— Я раніше думав так: турецький трон, по суті, порожній, і його треба просто відібрати у Мустафи. Це мав би зробити справжній спадкоємець, тобто я, султан Ях’я. Я думав, що у разі здійснення нашого плану всі народи — і передусім народ український — матимуть те, про що вони стільки десятиріч марно мріють, — мир…

— Так, для нас це питання чи не першорядної ваги, — погодився Йов Борецький. — Я багато думав про це, що ти мені мовиш, як тільки довідався, що є на світі султанський син Ях’я. Ми не можемо не цікавитися, кому належатиме завтра султанський трон. Ми кревно зацікавлені, щоб правили Туреччиною люди розумні й доброзичливі. Але, — тут Йов Борецький розвів руками, — не все в силах наших… У Європі кажуть, сину мій, буцім українка Роксолана надоумила великого Сулеймана Законодавця не воювати проти нас. Сорок літ турки буцімто не здійснювали походів на нашу землю. І, мовляв, саме тому так розквітла Османська держава тоді, ремеслами своїми, а не зброєю дивуючи світ.

— Не зовсім воно так було й за Сулеймана, але я розумію напрямок ваших думок. Османській імперії потрібні розумні володарі, які дбали б і про газелей, і про тигрів. Ліс мусить мати і те, й інше… Але, — тут Олександр раптом круто перевів розмову в інший бік, — чи погодилися б ви, архієпископе, стати папою римським, і що б ви зробили, на апостольськім престолі сидячи?

— Складне запитання ти поставив переді мною, сину мій…

— Становище, в якому я перебуваю, змушує мене ставити такі дивні запитання.

— Передусім, крім папи, є римська курія, є мільйони католиків, є десятки держав, які б не погодилися зі мною, — розважливо мовив Йов. — Не погодилися б — і знищили б мене.

— Тепер інше — чи зможу я керувати Османською імперією всупереч волі тигрів, всупереч психології тигрів, яка оволоділа навіть віслюками й газелями? Тут — два варіанти: або я перетворююсь на тигра — з вашою ж допомогою, або мене розривають ці тигри на шмаття, і ви нічим не зможете допомогти. Вік державця — роки й десятиріччя, а вік держави — сторіччя. Ну, припустімо, мені вдалося б утриматися на троні і навіть не воювати з Україною, Польщею, слов’янами на Балканах. Але ж одразу після моєї смерті, через якихось три десятиріччя Османська імперія — при моєму синові чи онукові — знову кинеться на вас. Що ж ми в принципі зможемо вирішити, садовлячи Ях’ю на престол? По суті, нічого. Отже, є інший варіант, і його треба й шукати.

— Є інший варіант, — озвався Йов, — але не настав іще час на його здійснення.

— Який?

— Ти проникливий політик і дивишся на багато років уперед, — сказав Йов. — І ти знаєш, про що я хочу сказати. Якщо Москва, возз’єднавшись з Україною, вийде до Чорного моря — тоді отим тиграм, про яких ішла в нас з тобою мова, доведеться туго. І тоді Туреччина стане тією державою, якою вона має бути: тоді в лісі турецькому знову будуть газелі, народ турецький оратиме землю й годуватиме сам себе.

— Але ж Польща не дасть возз’єднати українські землі з російськими!