Груші в тісті

Коли заграла музика, я взяв одну з дівчат танцювати, вона виявилося сестрою хлопця. На третьому танці вона сказала, що радо б зі мною кудись чкурнула, я вже готовий був повести її з собою на хату, коли раптом в око мені впала висока струнка дівчина в обтислих джинсах, які виглядали так, наче ось-ось мали тріснути, вона витанцьовувала якісь дикі танці в строкатому товаристві. Я не втримався і запросив її, вона пояснила, що це її співпрацівники, яким вона виставляє за свої уродини.

Потім я відпровадив її додому, і з тих пір ми почали зустрічатися. Надя була безвідмовна у сексі, а друга її позитивна риса полягала у тому, що вона не читала книжок. Одного разу вона сказала крилату фразу, яка викликала у моїх друзів тиху заздрість:

– Мені легше підлогу помити, як сторінку прочитати.

І вона мила у мене підлогу, посуд, вікна, витирала порохи з книг, прала, прасувала, навіть поривалася варити, хоча цю її рису я задушив у зародку, а ще вона готова була віддатися за будь-якого моменту. Яка чудова жінка! – не міг я надивуватися. Усі мої друзі були тієї ж думки: женися. Коли я зустрічав її з роботи, а працювала вона в інститут на Дудаєва, я бачив, як за нею озираються, як ласо дивляться на її випуклі сідниці, обтягнуті білими джинсами, і це мене поймало неабиякою гордістю.

Ось так ми почали з нею женихатися, я її навіть повіз до Франківська і познайомив з батьками. Мама у мене мала гостре око і помічала те, чого я помітити не міг. Я не знаю, як їй це вдавалося, але вона з першого ж погляду оцінювала дівчину і називала відразу кілька недоліків. У Наді вона помітила круглу голову і закороткі ноги. Але хто сказав, що голова повинна бути, як огірок? Щодо ніг, то тут мама теж перебільшила, Надя не мала таких довгих ніг, які мають модельки, але то були цілком зграбні пухкенькі ніжки, і мені подобалися. Третя негативна риса стосувалася її волосся. Дослівно мамин вердикт звучав так: «Голова, як гарбуз, ноги, як в курдупля, а на голові два п’юрка». З тим останнім недоліком я теж не міг погодитися, хоча справді Надя не мала розкішної шевелюри, але її світлі кучері, що спадали на плечі, виглядали цілком гарно.

Влітку ми поїхали з нею до Ялти. У поїзді нас підстерігала прикрість – у Наді вночі поцупили джинси, а коштували вони, як місячна платня. Попри це ми чудово відпочили.

Ми зустрічалися все літо й усю осінь аж до Нового року, а на Новий рік посварилися, аби потому знову зійтися і зустрічатися до наступних її уродин, які вона справила у мене вдома. Щойно після цього розбіглися остаточно.

Женячки у нас не вийшло, хоча ми з нею уже кілька разів складали списки весільних гостей, а Надя навіть гіпотетично підрахувала, хто скільки принесе. Однак щодалі ми спілкувалися, то я почав себе ловити на тому, що розмовляти з Надею не було про що.

Більше ми не бачилися, окрім одного містичного випадку. Минуло кілька років, і от якось я побачив її зі старшою жінкою, можливо, мамою. Я не відразу второпав, що це вона, й озирнувся, вона озирнулася теж. Мене ще здивувало, що вона геть не змінилася. Того ж дня я розповів сусідці про цю здибанку, вона дуже здивувалася:

– То не може бути вона. Хіба ти не знаєш, що вона загинула?

– Як?! Вперше чую.

– Я була певна, що тобі розповіла.

Надя працювала в торгівлі і того трагічного дня виставляла у ресторані ревізорам, а потім їхала на машині додому і потрапила в аварію. Перед тим вона встигла вийти заміж і народити дитину. Їй було тільки двадцять п’ять.

Хто ж тоді озирався за мною схожий на неї?

Груші в тісті

Прокидаючись вранці у Винниках, ви не почуєте ані пронизливого скавуління трамваю, ані гуркоту авт, ані гомону вулиці, натомість ваші напівсонні вуха лоскотатиме грайливий щебіт пташок, дзижчання бджіл і ліниве сокотіння курей. І так щоранку. А вночі ви засинаєте під організоване кумкання жаб і витончений сюркіт стрикоників. Я вже мовчу про запаморочливий запах матіоли і бузини.

Сонячне проміння поволі проникає крізь примружені повіки, і сиза поволока дрімоти сповзає з очей, щоб явити цей тихий розморений світ будинку. Ранок як ранок. Міг бути схожим на безліч інших. Але не був, бо коли я прокинувся, моє чутливе вухо вловило чийсь ритмічний подих: хтось лежав поруч, і його тепле дихання ледь-ледь відчутними хвилями торкалось моєї щоки. Хто б то міг бути? Я напружив свій розімлілий за ніч мозок і відразу ж дійшов висновку, що то може бути лише жінка. Якби це був чоловік, він би спав на іншому ліжку, бо я ж не гомик. Отже – жінка. Але далі мої роздуми вперлися в глуху стіну, я ніяк не міг пригадати, звідки вона тут взялася.

Я спробував її роздивитися, але це нічого не дало, бо вона накрилася з головою. Мені чомусь щастило саме на дівчат, які в ліжку накриваються з головою. Чому вони так роблять, я ніколи не міг вивідати – з тієї простої причини, що це у них виходить цілком несвідомо. Бо коли таку панну запитуєш, чому вона завше накривається з головою, звучить одна і та ж відповідь: «Справді?»