Груші в тісті

Одного разу Йоганн, ґольнувши для хоробрості джину, спробував береберку зґвалтувати, та поки він вовтузився з численними шнуровадлами на її шароварах, дівка зчинила такий вереск, що змушений був підняти білий прапор, тобто майтки, і відступити в бойовому порядку. А наступного дня йому подзвонили і пояснили, що цнотлива берберка потребує значно більшого часу, ніж європейка, для того, щоб увійти в близький контакт з коханим. Йоганна це збісило і він заявив, що більше не потребує такого щастя. Все! З нього досить! Забирайте назад!

Наступного дня він спакував речі красуні і тільки хотів її виштовхати з хати, як знову дзвінок. Той самий чоловічий голос культурно пояснив, що так себе поводити з невинною берберською дівчиною непорядно. Треба бути вирозумілішим, увійти в становище людини, яка потрапила до чужої країни. Йоганн намагався пояснити, що дівка живе у нього уже цілих два місяці, а він ще її навіть за цицьку не мацнув, не кажучи вже про тово-во. Йому порадили набратися терпіння, адже попереду чекає море задоволення. Він сказав, що не заплатить більше ані цента.

Наступного дня до нього приперлася ціла делегація берберів, на яких зглядалася уся вулиця. Делегація влаштувала танці і співи під супровід кобзи і бубна.

Приїхала поліція. Заки вона виясняла, що тут відбувається, до Йоганна підійшов представник екзотичної делегації і дав зрозуміти, що далекі родичі красуні збираються звинуватити його в тому, що він викрав дівчину і тримає її у хатньому арешті. А дівчина неповнолітня. У Німеччині з цим непереливки. Навіщо йому зайві проблеми?

Врешті Йоганн здався і спитав, що треба зробити, щоб позбутися такого щастя, як берберська красуня. Йому назвали ціну – десять тисяч євро. Після тривалих суперечок спустили до шести. Красуня, граційно вихляючи стегнами, виплила з його хати, приєдналася до зграї підприємливих берберів, обцілувалася з кожним, як із рідним, і назавше зникла з його життя.

Скільки разів вона ще була перепродана, тільки Аллах святий знає. Але Йоганн звідтоді арабські країни викреслив зі списку своїх туристичних мандрівок.

Я подумав: цікаво, що б вони зі мною вигадали? В Україні ще берберської діаспори не чути. Хіба би циган найняли.

Пори року

Мрії

Читати я люблю дужче, аніж писати. Якби було можливо, я б ніколи нічого не писав, а тільки читав, читав, читав… І так – тисячу літ, або й дві…

Ще я люблю мріяти. У мене багато мрій. В одній з них я – безсмертний полководець, який має десять тисяч безсмертних воїнів і може виправити історію.

Ось я розгромлюю війська Юлія Цезаря, які штурмують Александрію. Але не тому, що я теж втріскався по вуха у Клеопатру, зовсім ні… А тому, що я люблю читати. Тоді, як відомо, згоріла частина багатющої александрійської книгозбірні. І ось я рятую її. А на Клеопатру мені начхати, навіщо мені ця повія? Вона, звичайно, після того, як я розгромив Цезаря і прогнав його назад до Риму, кидається мені на шию і запрошує у свої покої, але я гордо звільняюся із її обіймів і даю наказ військові вертатися додому. В нагороду за порятунок її царства я забираю частину александрійської бібліотеки. Усе, що встигли скопіювати єгипетські жерці, і замовляю копії решти папірусів. За це я обіцяю щоразу, як тільки над Єгиптом нависне небезпека, примчати і розбити ворога.

Я рятую хетське, шумерське і вавилонське царства. Взамін вивожу глиняні таблички.

У 33-му році я задумуюся, чи варто рятувати Ісуса Христа. Чи це моє чергове втручання не буде фатальним? На жаль, я не маю з ким порадитися. Я не подбав про те, аби прихопити з собою у вічність кількох своїх друзів. У всякому випадку я вирішив не пропустити такого захоплюючого видовища, як розп’яття на Голгофі. Ось поруч зі мною у натовпі стоїть святий Петро, а ось святий Павло, а там он святий Лука. Дід у мене був Лук’яном, йому буде приємно, що я зазнайомився з Лукою. Син у мене Олесь-Лук’ян. Святий Лука, витираючи сльози, запрошує мене після страти до корчми. Я розповідаю йому про своє військо і про те, що міг би врятувати Ісуса. Лука дивиться на мене, як на божевільного. Якийсь час мовчить, потім видушує: «Його ніхто у світі не міг би врятувати, окрім самого Отця». Я полегшено зітхаю, що таки не помилився і не наробив дурниць.

У 641 році я громлю арабські війська халіфа Омара. І знову ж таки через любов до читання, бо Омар особисто наказав спалити александрійську бібліотеку, оскільки «все, що важливе для людства, є у Корані, а чого нема в Корані – те зайве». Омара я саджу на кіл разом із сотнею його емірів. Потім я ставлю край арабській експансії і просуванню ісламу.

Я також розбиваю чжурчженів, монголів, а згодом і маньчжурів, рятуючи китайську культуру і тисячі спалених книг.