HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Результати роботи ґестапо настільки мізерні, що мимоволі замислишся: а чи взагалі вони шукають убивць Гайдріха. Ґестапівцям потрібен цап-відбувайло, на якого можна зіпхнути свою безпорадність, і одного вони, здається, знайшли: чиновника з міністерства праці, який 27 травня ввечері дозволив відправлення потяга із чеськими робітниками до Берліна. А що трьох десантників досі не виявлено, то ця ниточка видається ґестапівцям не гіршою за будь-яку іншу. І ось уже «встановлено», що троє вбивць (ба ні, розслідування потроху просувається, якщо вже відомо, що вбивць було троє) були саме на цьому потязі. Слідчі з Печекового палацу можуть навіть повідомити подробиці втечі, часом просто приголомшливі: злочинці протягом усієї дороги ховалися під полицями, а потім скористалися короткою зупинкою в Дрездені, щоб вистрибнути з вагона і зникнути без сліду. Звісно, припущення, що терористи покинули Чехословаччину, щоб шукати сховку в Німеччині, може видатися дещо сміливим, однак ґестапівців не так легко збентежити. Але чиновник вирішує не здаватися, він захищається й заскакує їх зненацька: так, він дозволив відправлення потяга, але зробив це на вимогу Берліна, міністерства авіації. Тобто самого Ґерінґа. До того ж цей педантичний чиновник зберіг копію дозволу на відправлення з печаткою празької поліції. Тому, якщо він і припустився помилки, то ґестапо має розділити з ним відповідальність. У Печековому палаці вирішують забути про цю версію.

243

Ідея, як вибратися з цієї безвиході, приходить комісарові Паннвіцу, цьому стріляному вовкові, тонкому знавцеві людських душ. Паннвіц міркує так: атмосфера терору, яку німці свідомо створили після 27 травня, контрпродуктивна. Комісар не проти терору, але той має один недолік: він цілковито знеохочує всіх, хто хотів би зі своєї волі прийти з доносом. Від дня замаху минуло два тижні, і тепер уже ніхто не ризикне з’явитися до ґестапо і сказати, що має інформацію, але досі вагався, чи розповідати її. Треба пообіцяти амністію — і стримати обіцянку — усім, хто доброхіть повідомить щось, що стосується справи, навіть якщо вони самі були причетні.

Франк погоджується з комісаром і оголошує, що всім, хто протягом п’яти днів повідомить інформацію, яка допоможе спіймати вбивць, буде даровано амністію. Довше він неспроможний стримувати жадобу крові, якою палають Гітлер і Гіммлер.

Пані Моравець, почувши про це, відразу розуміє, що це означає: німці йдуть ва-банк. Якщо в найближчі п’ять днів хлопців ніхто не видасть, далі донос їм не загрожуватиме і їхні шанси вижити значно зростуть. Справді, щойно спливе термін амністії, ніхто не наважиться піти до ґестапо. Надворі 13 червня 1942 року. Цього самого дня до Моравців приходить незнайомець. Не заставши нікого вдома, він іде до консьєржа й питає, чи пані Моравець не лишила для нього портфель. Цей чоловік — чех, однак пароля «Ян» він не знає. Консьєрж відповідає, що йому нічого не відомо. Незнайомець іде.

Карел Чурда ледве не сплив на поверхню.

244