HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх

Тітонька Моравець відправила свою родину на кілька днів до села, однак сама не поїхала: у неї надто багато справ у Празі. Вона пере білизну, прасує, купляє все необхідне, бігає по всьому місту. Щоб не привертати уваги, вона бере собі в помічниці дружину консьєржа, адже не потрібно, щоб тітоньку занадто часто бачили з повними сумками. Крім того, ніхто не повинен дізнатися, де переховуються десантники. Жінки домовляються зустрітися на Карловому майдані, і там серед натовпу й квітників дружина консьєржа передає пані Моравець сумки з продуктами. Відтак тітонька спускається вулицею Рессловою, заходить до церкви й щезає. Іншим разом жінки сідають на один трамвай, але дружина консьєржа виходить на дві-три зупинки раніше, залишаючи сумки, які забирає тітонька. Вона приносить у крипту гарячі, щойно з печі, пиріжки, цигарки, спирт для старенького пальника й новини із зовнішнього світу. У підземеллі холодно, усі хлопці трохи застуджені, але настрій покращився. Хоча смерті Гайдріха й недостатньо, щоб забути про Лідіце, але хлопці потихеньку усвідомлюють важливість свого вчинку. Вальчик зустрічає тітоньку в халаті. Він, правда, трохи блідий, натомість тепер має тоненькі вусики, які, їй-богу, надають йому елегантності. Вальчик цікавиться, як там його пес, Бевзь. Із Бевзем усе гаразд, розповідає йому тітонька, консьєрж передав його до родини, яка має великий сад. У Кубіша зійшли набряки з обличчя, і навіть до Ґабчика потроху повертається його природна веселість. Маленька громадка із семи чоловіків організовує своє життя: вони змайстрували із чиєїсь майки ситечко і дуже хотіли б зварити собі кави. Тітонька обіцяє дістати її. Учитель Зеленка наполегливо працює з іншими підпільниками над планами повернення десантників до Англії, поки що дуже гіпотетичними. Операцію «Антропоїд» вважали самогубством, і тому ніхто й подумати не міг, що таке питання постане. Насамперед треба вивезти їх у сільську місцевість. Однак ґестапо не дрімає, місто досі у стані найвищої бойової тривоги, потрібно зачекати. Незабаром день святого Адольфа, і щоб його відсвяткувати (тут слід зазначити, що Адольфом звуть лейтенанта Опалку), тітонька збирається роздобути десь ескалопів. А ще їй дуже хотілося б приготувати бульйон із печінковими фрикадельками. Усе дуже просто: хлопці вже кличуть її не «тітонькою», а «матінкою». Семеро вишколених чоловіків, що змушені марнувати час у бездіяльності, ув’язнені в цьому вогкому підземеллі, вразливі, як діти, вони цілковито покладаються на цю турботливу жіночку. «Мусимо протриматися до вісімнадцятого», — раз по раз повторює вона подумки. Сьогодні шістнадцяте.

245