Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Те, що на кількох районах кліматичні зміни позначаться так швидко й безпосередньо, як на мільярдах людей, що живуть на цих великих річкових рівнинах в Азії, має геополітичне значення. Китай розташований нижче за течією щодо Тибету, але вище щодо Індії — багато ж бо великих річок, які втікають в Індію з півночі, мають джерела в Китаї. Якщо в китайських річках поменшає води, то Китай почне активніше використовувати річки, які течуть далі в Індію, через що Індія отримуватиме менше води. Керівництво обох цих держав чудово розуміє цю водно-політичну ситуацію, яку створила природа й посилила кліматична загроза. Жодна зі сторін про це особливо не говорить, лише підкреслює важливість цієї проблеми, зокрема, у довготривалій перспективі.

Ненадійне майбутнє води завжди впливало на політику Індії щодо Кашміру й може пояснити її раптову анексію цього регіону 2019 року. У гідрополітичній перспективі цей хід дав Індії вирішальну перевагу проти сусідів і ядерної держави Пакистану. Тепер Делі контролює найважливіші притоки річок Пакистану, що протікають через Кашмір, — і це в ситуації, коли Пакистан стає чимраз вразливішим саме через брак води. Індія також допомагала західному сусіду Пакистану, Афганістану, будувати греблю на річці Кабул, яка відтак тече в Пакистан і стає притокою Інду. Аграрний Пакистан щосили намагався перешкодити цьому проєкту, бо усвідомлює, що коли Індія контролюватиме й цю річку, то Пакистан залежатиме від милості Індії.

Якою гострою є проблема води між двома ядерними державами в Азії, можна проілюструвати так званою «Війною на небесах». Це найтриваліший конфлікт із часів Другої світової війни, і він лютує навколо другого найбільшого льодовика у світі, Сіачен, одна половина якого розташована між Індією й Пакистаном, а друга — на кордоні з Китаєм. Причин згаданого конфлікту чимало, але за одну з важливих варто вважати постачання води в Інд. Коли в Пакистані була посуха наприкінці 1990-х, повідомляли, що президент країни розглядав можливість навмисно підігріти цей льодовик за допомогою ультрачервоного випромінювання, або, за іншою інформацією, ядерної бомби. Коли льодовик і те, як він тане, стає питанням національного значення, то, певна річ, усі підрахунки та прогнози щодо майбутнього льодовиків і річок одразу перетворюються на елементи великої політичної гри. Проблема кількості води стала такою важливою, що гідрологічні дані річок вважають за державну таємницю в причетних державах. До речі, Том Круз в одному з фільмів серії «Місія неможлива» рятує світ від терористів, які хотіли отруїти третину людства, скинувши на цей кашмірський льодовик ядерну бомбу[372].

Якщо одним реченням підсумувати найважливіші риси Африки в порівняльній кліматичній перспективі, вартувало б сказати, що континенту притаманна помітна різниця між короткими дощовими періодами й довгими періодами посух. Сезонні зміни завжди були й досі набагато непередбачуваніші, ніж мусони в Азії та інші визначальні природні явища на інших континентах. Також через це континент часто асоціюють з голодом і посухою, а з паводками та потопами — рідко.

В Африці 1950 року жили 220 мільйонів осіб, 2020-го — приблизно 1,3 мільярда, і, за прогнозами ООН, 2100-го ця цифра зросте до 4,3 мільярда. Тому звіти й дослідження кліматичних змін неабияк позначаться на цьому континенті. Що станеться з усіма тими людьми, якщо клімат радикально зміниться, — цікаве та важливе запитання, хоч і прогнози, схоже, перебільшують. В останні роки гуманітарні організації, дослідники та політики раз у раз стверджували, що найголовніша причина міграційної кризи у світі — зміни клімату, часто вказуючи на Африку. Однак зараз годі засвідчити факт винятково кліматичної міграції. Війни між Ефіопією та Еритреєю, війна в Лівії 2011 року, сучасна війна в Східному Конґо, громадянська війна в Південному Судані або в Південноафриканській Республіці взагалі не пов’язані з кліматичними змінами. Навпаки, причиною цих воєн стали традиційні конфлікти за ресурси та вплив. Заголовки про африканських кліматичних біженців — це поки що один із багатьох прикладів, як змінам клімату закидають те, до чого вони не мають жодного — або обмаль — стосунку.

Попри це, у медіа та публічному дискурсі публікують багато історій про катастрофічні кліматичні зміни та їхні наслідки в Африці. На початку 2000-х усі ЗМІ писали, що на найвідомішій горі континенту, Кіліманджаро, розтанув сніг. Добрих десять років тому газети кричали, що відомі льодовики Африки зникнуть до 2020-го, а вчені писали книжки, підтверджуючи такі прогнози. Однак і тут журналісти проігнорували суперечки в учених колах щодо цих прогнозів, а на найвищій горі Африки й досі лежить сніг. Так, схоже, його меншає, але деякі науковці вважають, що це наслідок локальних коливань, а деякі тривожні прогнози досі не справдилися.