Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Індія та Китай не з чуток знають, що таке кліматичні зміни. Пекіну добре відомо, що вони призводили до розквіту та занепаду безлічі династій упродовж історії. Долю династій Мін і Цін варто розглядати в кліматичній перспективі. У той час, коли Англія вела світ у промислову еру, Китай зазнавав стихійних лих. Наприкінці і XVIII, i ХІХ століття більшість Азії постраждала від Ель-Ніньйо. Це мало безпосередні наслідки для Великого китайського каналу, транспортної артерії, що збагачувала династії й тримала країну вкупі, але в ХІХ столітті підважила позиції останньої імператорської династії в історії Китаю. В Індії через Ель-Ніньйо почалися посухи, унаслідок яких загинули мільйони осіб. Індійський субконтинент уперше постраждав приблизно тоді, коли британці індустріалізували та грабували Індію. Тож не лише британські колоністи, а ще й боги погоди змовилися проти Азії в період промислової революції в Європі[370].

І Китай, і Індія сьогодні мають гігантські плани та проєкти, орієнтовані на протидію несправедливому доступу до води. Показова риса Китаю — його роль воднотранспортної держави, і цей спадок держава Компартії зберегла. Як уже зазначав, новий великий «Воднотранспортний проєкт Південь-Північ» забиратиме п’ять відсотків води Янцзи на півдні й транспортуватиме її трьома каналами на північ, долаючи 1800 кілометрів. Індія планує навіть більший проєкт «Національний план з’єднання річок» (The National River Link Plan, NRLP), але втілюватимуть його в геть інший спосіб. Мета цього проєкту — поєднати на першому етапі 37 річок, що витікають із Гімалаїв, в одну контрольовану систему. На другому етапі цю систему з’єднають із річками південної частини субконтиненту. Найдовгостроковіша амбіція — створити систему, у якій можна буде транспортувати воду з Брахмапутри вздовж усієї Північної Індії на захід у Раджастхан і аж до самісінького південного мису країни. Як вважає індійський уряд, цей проєкт «визволить Індію з рук мусонів».

Головна ідея цих великих проєктів полягає в транспортуванні такої кількості води, що може позмагатися з великими природними річками в Європі та Норвегії, з регіонів, де води достатньо, до регіонів, де її бракує. Тут є чимало проблем, адже на рівень води в «річках-матерях» впливають кліматичні зміни. Якщо глобальне потепління триватиме, льодовики в Гімалаях танутимуть більше й швидше, ніж зараз. Це підвищить ризик паводків, і греблі та загати, зведені для «нормальних» умов, опиняться під тиском, який вони, може, не витримають. Після того як льодовики розтануть або суттєво зменшаться, річки отримуватимуть менше води в критичні пори року, і тоді виявиться, що в регіонах, де раніше було багато води, тепер відчутний її брак. Як це вплине на відносини між двома згаданими країнами, коли Китай контролює більшість цих річок? І що станеться між бідними й багатими на воду регіонами цих двох країн? А як щодо штучних річок? Що буде, як вони більше не забезпечуватимуть тих, хто живе вздовж них, достатньою кількістю води? Що станеться з містами та суспільствами, чий розвиток залежав від води, якої, може, більше не буде? Навіть якщо ці проєкти будуть сплановані ідеально, у такому разі їхнє керівництво постане перед украй складними проблемами і, мабуть, надзвичайно складними політичними рішеннями, що матимуть величезне значення для добробуту й цілісності обох країн.

Через значення згаданих проєктів і річок, певна річ, величезне значення матимуть і прогнози та підрахунки щодо майбутньої течії цих водойм. Наукові звіти, опубліковані на початку ХХІ століття, вже були тривожні — у них стверджували, що багато гімалайських льодовиків тануть шаленими темпами і, ймовірно, зникнуть до 2050 року. Такі насправді не зовсім вірогідні сценарії привернули увагу всієї Азії. Адже якщо льодовики зникнуть, то що тоді станеться з Індом, Брахмапутрою, Гангом, Янцзи, Хуанхе та Меконгом? І що станеться з азійськими цивілізаціями, які могли розвиватися впродовж тисячі років саме завдяки цим річкам? І що не менш важливо: що станеться з легітимністю державного керівництва і що робитимуть сотні мільйонів бідних індійців та китайців?

А втім, сценарії кліматичних змін початку 2000-х не збулися. Нові та вдосконалені підрахунки показують, що льодовики танутимуть швидше, ніж в останнє століття, але більшість учених вважає, що розтануть вони не так швидко, як припускали раніше. Це не означає, що проблема кліматичних змін менш серйозна, вона лиш не така гостра, як вважали раніше, і виявилося, що взаємозв’язок між температурою й таненням льодовиків — набагато складніший, ніж здавалося спершу[371]. Хай там як, одна річ точна: підрахунки та прогнози майбутніх кліматичних змін, а також дискусії, що вони їх породжують у регіоні, впливають на водногосподарську політику держав. І це дуже цікаво з політично-суспільної перспективи. Тож, навіть якби водойми суттєво або систематично не змінювалися, фактична непередбачуваність майбутнього води вже встигла вплинути на геополітику.