Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

На початку 2000-х уряд Нідерландів ухвалив рішення про радикальну зміну політики щодо води, яка завжди загрожувала порвати греблі й регулярно топила території. Тоді вони очікували більшої кількості опадів та інтенсивнішого танення льодовиків в Альпах. Унаслідок цього річки могли загрожувати густонаселеній країні. Досі в Нідерландах, прагнучи стримати річки, будували греблі, але тепер збагнули, що стратегія не спрацює в тривалій перспективі. «Ми не можемо будувати греблі до небес», — тоді сказав міністр водних ресурсів Нідерландів[376]. Замість того щоб продовжувати цю політику, що вже стала частиною іміджу та національної ідентичності Нідерландів, вони вирішили повернути землю воді. Тож уряд поставив за мету створити безлюдні рівнини, куди уповноважені органи могли б відвести воду з річок, щоб захистити великі міста та густонаселені регіони нижче, за найбільшою дельтою в Європі.

Ця зміна стратегії в Нідерландах демонструє, що зміни водойм потрібно сприймати серйозно і в Європі. Сценарії початку 2000-х щодо потенційної інтенсифікації танення льодовиків в Альпах і збільшення кількості опадів не справдилися. Але нова невпевненість щодо водойм і їхнього майбутнього з огляду на кліматичні зміни нікуди не зникла. Як і в Гімалаях, майбутнє Альп складно передбачити. Упродовж Малого льодовикового періоду в Європі льодовики в Альпах виросли, але тоді люди вважали, що погана погода — це Божа воля. Коли альпійські льодовики розросталися і знищували садиби та будівлі на своєму шляху, селяни ставили хрести й підпалювали свічки перед льодовиком, що наступав, сподіваючись, що Бог втрутиться. Сьогодні в таких ситуаціях ми звертаємося до уряду й політиків, але невпевненість щодо поведінки води в принципі анітрохи не змінилася. Нідерландці також боялися моря, рівень якого, за кліматичними сценаріями, мав піднятися й потопити частини країни, які раніше визволили з рук моря, тому місцеві посилювали захисні вали. У всій Європі гідроінженери та політики обговорювали та втілювали плани, що передбачали пристосувати до майбутніх змін водне довкілля. Це ставалося всюди — від Італії на півдні, де влада створила проєкт MOSE, щоб захистити від повеней Венецію та інші населені пункти на узбережжі Венеційської лагуни, до Англії на півночі, де почали планувати побудову Бар’єра Темзи й нові насипи неподалік її гирла, щоб захистити Лондон.

Невпевненість щодо майбутньої поведінки водойм і всі рішення, що їх вимушено приймають на підставі пророцтв, пояснюють, чому в суспільстві з’явилися нова й дуже важлива арена боротьби за владу. У всьому світі вибухатимуть конфлікти — не лише за контроль над невеликою кількістю води, але й — і це теж дуже важливо — за прогнози та розуміння майбутнього водойм. Той, кому вдасться поставити свою версію майбутнього води на «трон», здобуде неймовірну могутність, адже це вплине на позицію демократії, роль національної держави, глобальну політику й на баланс між багатими та бідними у світі. У майбутньому знову з’являться нові групи сучасних «книжників», «жерців» або «твердо переконаних» дослідників, які стверджуватимуть, що саме вони розгадали кліматичні таємниці майбутнього, тому саме їм потрібно дати владу. Що станеться з суспільством, якщо комусь вдасться видати себе за знавця майбутнього й у такий спосіб опосередковано вирішувати, що необхідно для того, щоб у всьому світі йшов дощ і щоб рівень моря не підіймався? Чи матимуть такі люди майже необмежену владу, яку історія світу не бачила з часів влади богів над населенням Шумеру?

  В одній калюжі?

У контексті кліматичних змін часто стверджують, що людство сяде в одну калюжу. Хай що хтось думає про історію клімату, це некоректний вислів. Якщо кліматичні зміни насамперед виявляють себе в суспільстві як зміни у водоймах, то води вражають усіх по-різному. Природа води несправедлива й так було впродовж усієї історії людства — вода необхідна всім, але поводиться й розвивається по-різному, не лише в різних куточках планети, а й у різний час в одному місці. Це контрольований ресурс, на який усім людям завжди та всюди так чи інакше доводилося зважати, щоб вижити. Колообіг води в унікальний спосіб об’єднує всіх людей. Вода, яку п’ємо сьогодні, може бути тою самою водою, що текла каналами Шумеру або Нілом, коли будували піраміди. Вода, яку діти в Каліфорнії п’ють зранку, може бути водою, яку торік пили старі прибічники партії в Китаї. Тому зміни в колообігу води або в гідрологічному циклі матимуть глобальні наслідки, але вони будуть особливі й різнитимуться від місця до місця, адже вода має одну особливу рису — вона загальна й унікальна водночас.