Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Менш відома широкому загалу цивілізація також може слугувати за нагадування, як суспільство, що пристосувалося до визначеного клімату, не зуміло пристосуватися до його змін. Ідеться про Ангкорську, або Кхмерську, цивілізацію, що лежала на території сучасної Камбоджі й досягла розквіту у XII—XIIІ ст. н. е[364]. Тривалий час Ангкор-Ват зоставався забутою цивілізацією, доки його не відкрили китайці, а відтак французи. Тепер він відомий релігійною архітектурою та храмами, але бажано проходити повз ці руїни та вивчати навколишню місцевість рано-вранці, коли сонце встає й повітря чисте, попри тропічний клімат, бо можна побачити не лише рештки старих храмів, а й зрошувальних споруд. І те, й інше свідчить про високий рівень розвитку цієї цивілізації.

Ангкор повністю залежав від можливостей місцевих водойм. Ба більше, саме вони його й сформували. Місто жило від землеробства, штучно зрошуючи великі площі. З часом у нас побільшало знань про цю цивілізацію, тож стало зрозуміліше, що це була напрочуд добре організована та вкрай продуктивна аграрна цивілізація. Вони вирощували рис, зрошуючи його розливами річок, однак також активно викопували канали; деякі вчені стверджують, що вони навіть намагалися мінімально контролювати річку. Нам невідомо, чи кхмери мали великі амбіції, чи просто пристосувалися до стабільного клімату, але про одну річ можна сказати точно — вони побудували таку комплексну іригаційну систему, що не зуміли впоратися з масштабними проблеми, коли водойми змінилися.

Схоже, ця цивілізація занепала в XIV столітті після того, як кілька років посухи зруйнували систему зрошування. Брак обслуговування призвів до того, що кхмери не змогли впоратися з водою, коли після років посухи пішли величезні опади й почалися паводки. Вода затопила та фізично знищила життєво важливі структури, тож суспільство більше не могло вирощувати вдосталь їжі.

Схожі катастрофічні наслідки взаємодії клімату та суспільства можна побачити в більшості світу в різні часи. За інший приклад може слугувати цивілізація Мая, що мала приблизно 40 міст. Деякі з них, за підрахунками, замешкувало 50 000 осіб, а разом цивілізація налічувала приблизно два мільйони жителів[365]. Вона простягалася від півострова Юкатан у Мексиці на південь до Гватемали та Ель-Сальвадору. Мая розвинули ієрогліфічну писемність, створювали складні календарі (календар Мая) й одні з перших астрономічних систем. Вони також виготовляли папір із кори диких фігових дерев і писали на ньому книжки. Головні регіони цієї цивілізації лежали в такій собі сезонній пустелі — одну частину року тут не дощило взагалі, а в іншу землю поливали добрячі опади. Землеробство мая ґрунтувалося на поєднанні підсічно-вогневої системи зі складною системою штучного зрошування. Мая будували міста на антропогенних плато і зводили резервуари для води. Найбільший і найкращий із цих резервуарів міг вміщувати запас води на 18 місяців.

Вожді Мая керували на підставі релігійної угоди з богами. Головна частина цієї угоди передбачала, що в резервуарах завжди має бути достатньо води на потреби сільського господарства. Учені погоджуються, що головні регіони цивілізації занепали в IX—X ст. н. е., але щодо причин точаться гострі дискусії. Одні кажуть про воєнні конфлікти, інші наголошують на внутрішньому культурному занепаді, однак, після того як завдяки новим методам змогли реконструювати ранні кліматичні зміни, чимраз більше дослідників вважають зміни опадів за головну причину занепаду Мая.

На долю ІХ століття припало кілька посух, і вони тривали чимраз довше, через що, напевне, резервуари спустіли. Певна річ, це вплинуло на врожаї, але не менш важливе те, що це підважило легітимність династії Мая. Здавалося, угода з богами розірвана. Тому, ймовірно, лідери втратили легітимність і владу.

Як завжди, історичні події мають кілька причин: мабуть, тут справу зробили і культурний занепад, і війна. Нам відомо, що у війнах лідери завойованих міст ставали заручниками й зазнавали тортур, а отже, їх приносили в жертву богам. Пожертва людей була одним із найголовніших ритуалів для родючості й водночас демонструвала вразливість суспільства перед погодними змінами — якщо боги за дощ і врожай вимагали великих жертв, то що, як не війна, може врятувати від звірств клімату.

Єдиний регіон, де цивілізація Мая вижила до 1519 року, тобто до появи іспанців, — це півострів Юкатан, що на території сучасної Мексики. Річ у тім, що там була вода, навіть у сухі періоди й попри опади. У джерела прісної води на півострові, або в так звані сеноти, вода потрапляла з величезної мережі підземних річок. А під регіоном проживання Мая на Юкатані протікає найбільша система таких річок. Сьогодні тут можна залізти в дірку в землі й опинитися в річках, де можна проплисти між сталактитами. Це свідчить про те, що такі печерні утворення раніше були пусті, але після останнього льодовикового періоду наповнилися водою. Так Мая отримали банк води на півострові Юкатан.