Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення

Неподалік Норвегії також можна знайти цікаві сліди людських суспільств, що тепер опинилися під водою через зміни клімату. На дні Доґґер-банки, мілини в Північному морі, за 20—35 метрів нижче від рівня моря археологи знайшли й дослідили рештки кочівницького суспільства мисливців-збирачів. У рекламному контексті цю місцину називають «Атлантида Північної Європи» та «Затоплене минуле Великої Британії». Річ у тім, що колись сучасне морське дно було територією, яка поєднувала Англію з Європою. Однак унаслідок потепління після останнього льодовикового періоду рівень моря піднявся й поступово затопив цю низинну місцевість. У приблизно 8000 р. до н. е. майбутня Англія зосталася без наземного сполучення з Європою. Згідно з дослідженнями, більшість жителів сучасної Доґґер-банки перекочували на територію Нідерландів та Африки, але не виключено, що деякі з них пішли на північний схід — до майбутньої Норвегії[366].

Нові історичні відкриття про клімат і зміни водойм упродовж історії не лише встановлюють сам факт цих подій, а й відкривають нове поле для історичних досліджень і дають нам нові знання про вміння людини пристосовуватися й долати нові ситуації. В останні 10 000 років на планеті був незвично стабільний клімат, однак проти всіх льодовикових періодів та інших потрясінь в історії Землі, навіть досить скромні зміни клімату мали катастрофічні наслідки. Те, що сталося на території Родючого півмісяця й на пустельних рівнинах у Шумері, серед мая в тропічних лісах, зі кхмерами в джунглях Камбоджі або з мисливцями-збирачами в Доґґерленді, — усе це свідчить, що кліматичні зміни та пристосування до них становлять частину історії людства. Можна впевнено сказати, що мінливість клімату — це його єдина стабільна риса і потяг суспільства пристосуватися до цих змін завжди був серед найважливіших рушіїв в історії людства.

  Епоха непередбачуваної води

Прогулюючись містами Шумеру та рівнинами обабіч Інду, берегами Хуанхе й Нілу, наші пращури думали: буде більше посухи? Чи більше паводків? Єгипетський фараон попросив Йосипа розтлумачити свої сни про сім голодних і сім добрих років, що чекають на Єгипет. У Шумері люди молилися Енкі, богу води та розуму, щоб вода текла в сприятливий для суспільства спосіб. Але останнє слово було за богами. «Чи проковтне нас море?» — думали, мабуть, люди, що жили на болотистій місцевості в сучасному Іраку, південніше від Басри. Сухі землі до 15 000 р. до н. е. стали річковими долинами та болотами наприкінці останнього льодовикового періоду, а відтак поступово — дном сучасної Перської затоки. Тому цю збільшувану водойму спершу називали «Солоною річкою». Коли мисливцям і збирачам на Доґґерленді приблизно в час Шумеру довелося мігрувати через щораз вищий рівень моря, може, вони, дійшовши до майбутніх Нідерландів й оглядаючись на Північне море, питали: «Чи дістане море нас і тут?»

Непевність у майбутньому клімату насамперед пов’язана з водою. Історична новизна нової «епохи непередбачуваності води»[367], у якій ми живемо, полягає не в тому, що вода рухається, змінюється щороку чи тече інакше. До такого люди завжди пристосовувалися. Новим є брак певності, з яким суспільствам доводиться жити, щоб існувати далі. Ми маємо переосмислити історію й майбутнє, бо тепер людині вперше відомо, що клімат неабияк змінювався в минулому, і вона також знає, що клімат, імовірно, зміниться в майбутньому через природні й антропогенні чинники. Це знання спирається на міцну наукову основу — знахідки та дані про історичні зміни. Крім того, майже всі згодні, що дії людини вплинули та впливатимуть на клімат, хоч і достеменно невідомо наскільки. Поєднання цих умов призвело не лише до радикальних змін у розумінні того, як суспільство і природа впливають один на одного, а й змін у тому, як суспільство розуміє себе.

Водночас стало зрозуміло, що ми ніколи не зможемо з цілковитою певністю передбачити, якими справді будуть зміни клімату та зміни в майбутньому колообігу води[368]. Навіть несуттєві зміни в тонкому балансі, що виник між багатьма суспільствами та джерелами води, можуть мати величезні наслідки. Мегаполіси залежать від того, щоб у водосховищах, звідки вони беруть питну воду, не зменшувалося води. Виробництво їжі ґрунтується на майбутній можливості й далі використовувати більшість усієї доступної прісної води на планеті, хоч фахівці переважно вважають, що 60 % сучасного водоспоживання в цій галузі можна скоротити. У районах, де води бракує, за останнє століття суспільства стали залежнішими від доступу до води, що призвело до чимраз інтенсивнішого контролю. Водночас через це суспільства, на диво, стали вразливішими до навіть малих змін у водоймах, тобто до змін у колообігу води та кліматі, що його визначає.