Історик

— Я переклав це болгарською, — сказав він і витяг ще один аркуш, надрукований на тонкому гладкому папері Ми сіли.

— Я спробую прочитати його вам, — він відкашлявся й прочитав нам уголос повний варіант цього листа, який пізніше багато разів буде оприлюднено.

Ваше Преосвященство, отче-настоятелю Євпраксію!

Я беру в руку перо, щоб виконати завдання, яке ви по своїй мудрості призначили мені, а також для того, щоб написати вам про подробиці нашої місії. Нехай Бог допоможе мені бути справедливим і виконати вашу волю. Сьогодні ми провели ніч біля Вирбіє, два дні шляху від вас, у монастирі Святого Володимира, де святі брати дали нам притулок заради вас. Згідно з вашими інструкціями я сам пішов до отця-настоятеля й сказав йому, що наша місія дуже таємна, тож ні послушникові, ні слузі не можна бути присутнім. Він наказав тримати наш візок під замком у стайні на монастирському дворі із двома охоронцями з його ченців і двома з-поміж нас Сподіваюся, що ми часто будемо зустрічатися з таким розумінням й обережністю, принаймні, поки не в'їдемо в землі невірних. Відповідно до ваших інструкцій я віддав одну книгу в руки отця-настоятеля, за вашим наказом, і він відразу сховав п, навіть не розкривши.

Коні втомилися після підйому в гори, і ми залишимося тут ще на одну ніч. Ми самі вже привели себе до норми завдяки службі в церкві, у якій дві ікони Діви Марії показували чудо лише вісім років тому. На одній з них усе ще видно сльози, якими вона оплакувала грішників, зараз вони стали справжніми перлинами. Ми щиро молилися їй, щоб вона захистила нас у нашій місії, щоб ми в безпеці дісталися до великого міста й у ворожій столиці змогли знайти притулок, звідки могли б вирушити виконувати наше головне завдання.

Я ваш найпокірніший слуга в ім’я Отця, Сина й Святого Духа.

Брат Кирил Квітень, рік Бога нашого 6985.

Ми з Хелен ледь дихали, поки Стойчев читав нам лист. Він перекладав повільно, методично, досвідчено. Я ледь не скрикнув, що не маю сумніву в незаперечному зв’язку між двома листами, коли стукіт кроків на дерев’яних сходах змусив усіх нас стрепенутися.

— Вони повертаються, — тихо мовив Стойчев.

Він сховав свій лист, а разом із ним і наш для збереження.

— Містера Ранова до вас приставили як гіда?

— Так, — швидко відповів я. — І він, здається, дуже цікавиться нашими справами. Нам ще так багато треба розповісти вам про наше дослідження, але це дуже особисте й також… — я замовк.

— Небезпечне? — запитав Стойчев, повертаючи до нас своє прекрасне старе обличчя.

— Як ви здогадалися? — я не міг приховати свого подиву.

Нічого з того, що ми поки сказали, не могло навести на думку про небезпеку.

— Ех, — він похитав головою, і в його зітханні я почув глибину досвіду і жаль, який навіть не міг собі уявити. — Я теж мушу вам сказати дещо. Я не очікував, що побачу ще один лист. Якнайменше розмовляйте з містером Рановим.

— Не турбуйтеся, — заспокоїла його Хелен, і вони, посміхнувшись, перезирнулися один з одним.

— Тихіше, — попередив Стойчев. — Я влаштую нам ще одну зустріч.

Ірина й Ранов увійшли у вітальню з горою тарілок. Ірина почала накривати на стіл, поставила склянки й пляшку з бурштиновою рідиною. Ранов ішов за нею, несучи хліб і тарілку з білими бобами. Він посміхався й вигляд мав цілком домашній, наче він уже освоївся. Як би я хотів подякувати племінниці Стойчева! Вона посадила дядька у крісло й запросила сідати нас, і я раптом зрозумів, як зголоднів після ранкової екскурсії.